1. Збір коштів на видання книги Олександра Петровича Косухи
    "Вільний спосіб життя. Незнищенна традиція воїнів-охоронців Краю та споконвічні принципи самоорганізації українців»
    (детальніше на http://www.spas.net.ua/index.php/news/full/808)

Трипільська культура

Тема в розділі 'Минувшина Краю', створена користувачем Крук, 6 сер 2013.

  1. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    Хочу перенести на цей форум тему шановного Упертюха з http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtopic.php?id=93
    бо через недолуге і упереджене тамтешнє модерування боюся вона там може бути кастрована або взагалі знищена.
    Last edited: 7 сер 2013
  2. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    Упертюх:
    1)
    http://vytoky.nm.ru/Start.htm
    сюди б ще додати оце http://www.is.svitonline.com/matrix/18.html
    щоб було зрозуміло , чому про нього так мало відомо (не спеціалістам). Тут не відображена довоєнна боротьба з "буржуазным национализмом", а також сьогодення http://news.ukrcol.com/cgi-bin/index_li … ome=newdir
    (Ярино зверніть на це увагу , але все одно поступайте . Треба ж комусь вже починати видавлювати те г... звітти).
    А це ,мабуть,буде цікаво http://vytoky.nm.ru/China.htm
    (для Хвойди) [​IMG]
    й про "боброву хатку" (коментар на останній сторінці) http://vytoky.nm.ru/T1k1/0029.pdf

    2)
    Є ще така стаття ("55% українців походять від трипільців"- це по дослідженням тільки мтДНК): http://a-ingwar.blogspot.com/2008/05/55.html

    3)
    Ще є такий погляд(друга частина статті) http://www.svitovyd.ucoz.ru/news/2008-02-18-9

    4)
    Що до глечиків( наприклад, зображених на наших рушниках , з яких росте Дерево Життя) і не тільки: ;)
    "Українська хата: дослідження феномену виникнення" з цієї книжки , сторінки: 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459
    (вибачаюсь , але ліпшого способу викласти це на форум поки не знайшов).

    5)
    Сьогодні намагався з знайомими потрапити у "Київську фортецю" на платонівську виставку трипільської культури й "поцілував зачинені двері" [​IMG] .
    На питання (з яких саме причин закрито) відповіді не отримав . А на скільки це "тимчасово" - відповіли , що може буть і до кількох місяців .
    Да-а . ДУЖЕ цікаво [​IMG] .

    6)
    AngelSka написав:
    ... а вчені тим часом гадають, що то була за дотрипільська культура... Шукала про це матеріал в інтернеті, нема. [​IMG]
    Упертюх написав:
    Мені так відчувається, що це пов`язано з (Шу-Нуном)Кам`яною Могилою (а потім і з аріями).
    (Цікаво. Де хто говорить й про інший "центр"(це не про аріїв)- Тернопіль. Може Капут розкаже щось про нього, як що знає?)
    Знайшов ще кілька статтей про Трипілля: http://yatran.com.ua/articles/120.html
    http://yatran.com.ua/articles/101.html

    7)
    Яна написав:
    Хвойдо, то Ви вважаєте, що ми є не АРії, а ОРії, а арії - семіти???
    І п. Яремчук, автор цієї статті - правий?
    Невже Шилов так помиляється?
    Упертюх написав:
    А це точка зору(арійська) Шилова: http://aratta.vinnitsa.com/a.html http://www.spas.net.ua/index.inc.php?se … t_doktryna
    Можливо щось зможе якось прояснити у цьому питанні геногеографія?
    Наприклад, така стаття російського автора: http://www.trinitas.ru/rus/doc/0211/008a/02110012.htm
    (а також роздуми на цьому форумі
    , про аріїв дивись "Гаплогруппа R1a").
    Хоча орії , арії , на мою думку, - це впершу чергу світобачення, яке відмінне між собою (хотілося б ,як кращій випадок, як між жіночим і чоловічим , але ... Яремчук багато в чому, на мій погляд, нажаль(про аріїв) правий).

    8)
    AngelSka написав:
    Упертюше! Може тобі цікаво буде: http://www.genetika.com.ua/index.html
    ...Исследование проводится путём сложного лабораторного анализа клеток волос с помощью специального оборудования.В результате анализа определяется комбинация узоров клеток волос (так называемых кератиноцитов) – уникальная для каждого человека . Метод определения этнических корней основан на сравнительном анализе полученных индивидуальных данных с уже известными образцами узоров, присущих каждому этносу. Таким образом определяется родственная связь индивидуума с различными этническими группами.
    Упертюх написав:
    На мою думку краще по ДНК.
    Наприклад є така стаття (дивись 1. Генетика о происхождении человека ) :
    "...Для жителей Европы Сайкс построил генеалогическую схему, которая приобрела вид куста, состоящего из семи отдельных групп населения - кластеров, каждый из которых происходит от прародительниц, вышедших из различных кланов. По числу накопившихся повреждений ДНК в каждом кластере он вычислил время, в которое жили их прародительницы. Эта схема показана на рис. 60 [38, 277]. На основании своих вычислений он решает вопрос о том, какая часть европейцев происходит от лесных собирателей и охотников, которых в первой книге мы назвали аборигенами Европы, и какая - от земледельцев, пришедших в Европу семь с половиной тысяч лет назад, которых мы определили как полян или пеласгов [39].
    "Шесть старых кластеров можно было встретить по всей Европе, хотя некоторые из них попадались в одних местах чаще, чем в других. Молодой кластер, напротив, дал совсем другое распределение. Он разделился на две ветви, набор мутаций в которых слегка различался. Одна часть шла с Балкан через венгерские равнины и по долинам рек Центральной Европы к Балтийскому морю (Северо-Восточная ветвь оставила археологические памятники, известные под названием - Трипольской культуры - В.Я.). Вторая была приурочена к побережью Средиземного моря до Испании, затем ее следы прослеживались в Португалии и шли вверх по атлантическому побережью к западной Британии. Эти две генетические линии в точности соответствуют маршрутам движения самых первых земледельцев-скотоводов, если верить данным археологии…
    Бросок с Балкан начался около семи с половиной тысяч лет тому назад. Его можно проследить по присутствию на этих ранних стоянках глиняной посуды, оформленной в характерном стиле, который называется линейно-ленточным. Сосуды украшались геометрическими узорами, прорезанными в глине. Раскопки, где была обнаружена линейная керамика, расположены в Центральной Европе именно там, где по сей день все еще сконцентрирована одна из ветвей нашего молодого кластера.
    В центральном и западном Средиземноморье стоянки древних земледельцев характеризовал другой стиль глиняной посуды… И вновь распределение такой посуды с оттисками безоговорочно совпало со второй ветвью молодого кластера… Молодой кластер составляет самое большое 20% всех современных европейцев… Если самый молодой кластер действительно представлял собой эхо доисторических крестьян, тогда этот след должен был встречаться на Ближнем Востоке с большей частотой, чем в Европе. В то время мы располагали только несколькими последовательностями из этого региона - они принадлежали бедуинам из Саудовской Аравии. По нашим данным, в молодой кластер попадали всего до двадцати процентов европейцев и добрая половина бедуинов" [38, 153-154].
    Сказанное выше дает еще одно независимое подтверждение картине распределения древних этносов на территории Европы, нарисованной нами в 4-ой главе первой книги. Проведенные генетические исследования не выявили еще более молодой и многочисленный европейский этнос - кельтов, происходящих, по нашему мнению, от мужчин египетского гарнизона армии Рамзеса II, оставленного им в Скифии в конце XIII века до н.э., и местных женщин полянского племени. Этот этнос был вытеснен скифами в основном в Западную Европу в VII веке до н.э. Карта распределения в Европе памятников гальштатской культуры V века до н.э., принадлежащей кельтам, показана на рис. 61 ..."
    (останнє це вже авторська творчість , хоча хто зна помиляється він чи ні...)

    9)
    монах написав:
    Ось ми й нарешті прийшли до того, що трипільці - це семіти. То хто займається підміною понять? Таким чином, Хвойдо, можна написати так: арії=орії. І в результаті - всі вони семіти :)))
    Упертюх написав:
    Статтю(її першу , наукову частину) навів , бо там дуже доступно написано про ДНК , а авторські(з пірамідкою, циркулем..) висновки то його(їх) проблеми.
    Про семітські ДНК (щось забагато у них "колін" , які навіть ворогують між собою) натрапив на ЦІКАВУ КНИГУ єврея про євреїв - Зильберман Михаил Израйлевич "Исход евреев из Египта.": http://zhurnal.lib.ru/z/zilxberman_m_i/outcomeb4.shtml
    наприклад таке(на прикінці стор.):
    "...Среди нынешних евреев есть немало лиц чисто семитского или арменойдно- го типа, но есть также и лица испанские, грузинские, персидские и североевропе- йские. Исследование расовых свойств современных групп евреев обнаруживает размах колебаний в основных антропологических показателях, далеко выходя- щий за пределы, характеризующие относительно однородную расовую группу (70-1.с168).
    Наследование генов по женской линии (анализ ДНК из митохондрий) провёл Давид Гольдштейн. Он определил, что сходство между матерями в разных еврей- ских общинах было минимальным, но в то же время каждая группа евреев имеет относительно небольшое количество праматерей. Гольдштейн и его коллеги наш- ли объяснение в следующем рассуждении: мужчины-евреи, выходцы с Ближнего Востока (как и в своё время ханаанеи), совершая торговые поездки, оседали в ра- зличных областях, основывая поселения. Со временем эти поселения разраста- лись в настоящие колонии. Мужчины же были вынуждены выбирать себе жён среди женщин окружавших их народов. После того как община разрасталась до определённого размера, совершались браки между её членами. Это достаточно хорошо объясняет, почему евреи из разных стран имеет отдельные признаки ок- ружающих их народов.
    Следует также отметить, что разнообразные Y-хромосомы могли влиться в набор Y-хромосом еврейского народа и при принятии мужчинами-неевреями иу- даизма.
    Заметим, что равинатский запрет на брак с не еврейками соблюдался в те да- лёкие времена не так строго. Существует мнение, что само требование к невесте предварительно принять иудаизм, восходит, по-видимому, к римскому брачному праву.
    Определено, что по ДНК из митохондрий ашкенази отличаются от прочих ев- ропейцев очень высокой частотой гаплогруппы "K". Напротив, частота гапло- группы "H", наиболее распространенной в Европе, скромнее - 20%. Примерно 2% материнских линий ашкенази (у сефардов - 0%) имеет нееврейское происхо- ждение, но они известны у других народов Европы. В целом (анализ ДНК из ми- тохондрий) ашкенази отличаются от прочих популяций Европы только часто- тами гаплогрупп, которые сильно изменились по причине дрейфа.
    Примечателен вывод, к которому пришли проф. Брайан Сайкс и его коллеги: все современные европейцы происходят от семи женщин, живших от восьми до сорока тысяч лет тому назад, а те, в свою очередь, имеют предков в Африке.
    Следует отметить, что вклад мигрантов, принесших земледелие в Европу с Ближнего Востока десять тыс. лет тому назад, в генетическую систему европей- цев, составляет от 15 до 30% во Франции и Германии, и до 85-100% в странах Юго-Восточной Европы - Албании, Македонии и Греции (Ж-л "Scince", 2000 г. изучались мутации Y-хромосом у 1000 чел.). В ходе заселения ими Европы (око- ло 1 км в год) менялся и облик пришельцев. Помимо ассимиляции, географичес- кие условия накладывали отпечаток на их лица, цвет глаз, телосложение.
    Специалист по популяционной генетике Майкл Хаммер совместно с коллега- ми из университетов Италии, Великобритании, ЮАР и Израиля доказал, что ев- реи, прожившие в Европе на протяжении 80 поколений, сохранили набор генов (Ген-маркеры), который роднит их с ближневосточными соседями израильтян - палестинцами и сирийцами, а также с евреями из Ирана, Ирака, Курдистана и Йе- мена. Широкие генетические исследования ДНК современных евреев из общин выше перечисленных стран, а также из Северной Африки и европейских ашкена- зских общин однозначно указывают на их общее семитское происхождение. В частности, опровергнуто отношение к ашкеназским евреям как к потомкам хазар- ских племен, накануне Х века принявших иудаизм. Исследования ДНК племен района севера бывшей большой Турецкой империи не обнаружили никакого схо- дства с ДНК ашкеназских евреев (согласно работам Хаммера, ашкеназы по своим генам не похожи ни на славян, ни на тюрков).
    Интересные сведения приведены в одном из номеров немецкого журнала "P.M.History", в статье "Генный анализ, или как народ Израиля ищет свои кор- ни новыми методами". Так, рассказывается, что в Африке живёт говорящее на языке Банту племя Лембу (согласно традиции Лембу пришли в Зимбабве из Йе- мена). Многие традиции этого племени неотличимы от принятых среди евреев. Они убивают животных после сходного ритуала, никогда не смешивают между собой молоко и мясо, не едят свинины, обрезают младенцев, правда, не на вось- мой день, а на восьмом году жизни, хоронят мёртвых головой на север (в сторону Иерусалима).
    Было протестировано 399 лиц из числа сефардов, ашкенази, лембу, банту, йе- менцев. Результат удивителен: 10% лембу имеют CMH (Cohen Modal Haplotype), в два раза больше, чем средняя еврейская община, а в одном из двенадцати тра- диционных кланов племени - "Буба",- более 50% имеют эту мутацию. Анало- гично, много носителей этой мутации среди индийских евреев. А вот евреи Эфи- опии генетически гораздо ближе к другим народам Эфиопии, нежели к исра- елитам. Вероятно, они приняли иудаизм в древности (задолго до христианских времен).
    В статье "Генный анализ" описаны и некоторые выявленные межобщинные генетические различия (гаплотипное различие), между ашкенази и сефардам, на- копившиеся вследствие мутаций за века. В частности, среди сефардов (различные группы которых в свою очередь генетически не однородны) распространена Сре- диземноморская лихорадка, неизвестная среди ашкенази. Наиболее близкородст- венны между собой (исследования Ариэллы Оппенхейм) сефарды и курдские ев- реи; ашкенази же родственны этим группам меньше, чем те между собой (из-за заметной примеси крови европейских народов).
    Описано, что исследованию всего подверглись 1371 еврей из различных об- щин и 16 нееврейских групп (метод изучения маркеров Y-хромосомы). Результат однозначно показал, что все еврейские группы (исключая эфиопов) имеют между собой весьма высокую генетическую схожесть. Так, евреи из России и Польши, по меньшей мере, со стороны отцов, близки к своим братьям по вере из Марокко, Курдистана и Ирака. В то же время они имеют ничтожное генетическое родство с русскими и поляками. Y-хромосомы у немецких евреев (ашкенази) крупнее, чем у этнических немцев. Среди не еврейских народов наибольшую схожесть с еврея- ми, как уже упоминалось, имеют палестинцы, сирийцы и ливанцы. Другие наро- ды (в убывающем порядке) расположились так: греки, турки, итальянцы, испан- цы, немцы, австрийцы. В самом конце списка оказались русские.
    Согласно исследованиям профессора Лифшица (Тель-Авив) выявлено, что в крови современных русских евреев содержится 50% "доисторических" еврейских генов ("иракский" набор генов, характеризующий "доисторическую",- доханаа- нскую популяцию евреев). Примерно 25% генного материала русские евреи- аш- кенази получили от немцев, 15% - от поляков и 10% - от русских.
    Генетические данные о коhэнах и некоторых других группах евреев указы- вают на разный в различных группах, но в целом низкий (в случае с коhэнами очень низкий) уровень смешения евреев с окружающими их народами.
    Таким образом, евреи, благодаря иудаизму, достаточно успешно противосто- яли ассимиляции в течение тысячелетий..."
  3. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    10)
    Яна написав:
    А ви звернули увагу на символіку сторінки ? http://lah.ru/text/yanovich/g23.htm
    Я і не дивуюсь, що ті "науковці" прийшли до такого висновку ))
    Упертюх написав:
    Такі "науковці"(з циркулями) ,наприклад , понаробили ДНК аналізи (причому по кожній неодноразово) єгипетських мумій і все засекретили (щось у них там "не затанцювало" з царським родом, родом Ехнатона). Хоча , на мою думку , їх більше цікавлять роди Мельхісидеків , левітів ... Мабуть з розвитком ДНК аналізу їм приходиться тепер робити "ротацію кадрів" http://www.hapiru.ru/Text4-4.html (11.Левиты - каста служителей культа) :
    "... В результате тщательного анализа было установлено, что Y-хромосомные отметки коhэнов и некоhэнов существенно различны. Особая отметка (YAP-) была обнаружена у 98,5% коhэнов, в то время как процент некоhэнов, у которых эта отметка была найдена,- существенно ниже. Лишь 1,5% всех Y-хромосом среди коhэнов содержали отметку (YAP+), в сравнении с соответствующей относительной частотой 18,4% среди прочих евреев (не из рода коhэнов). ..."
    "...Если базироваться на обзорах могильных плит на еврейских кладбищах, то коhэны составляют около 5% от всей мужской популяции евреев мира.
    Обнаруженный общий набор генетических отметок у ашкеназских и сефардских коhэнов, указывает на их общий генетический источник (общего предка), несмотря на разделение этих общин в X-XI в. н.э. (относительное обилие YAP-DYS19B гаплотипа в обеих популяциях). Оценка числа поколений, прошедших от этого общего предка, которое дало бы наблюдающееся сегодня среди коhэнов разнообразие Y-хромосом, дает примерно 106 поколений, что соответствует 3300 годам. Это хорошо совпадает с примерной датировкой Исхода Моисея из Египта,- времени, когда жил первый первосвященник Аарон.
    Отметим, что современные генетические методы характеризуются хорошей достоверностью и воспроизводимостью результатов.
    В журнале «Nature» (9 июля 1998 г.) опубликованы следующие интересные данные: ДНК евреев, идентифицировавших себя как левиты, распределило их всех (наблюдались значительные расхождения в цепях Y-хромосом левитов) по трем группам (лишь одна из которых имела набор отметок коhэнов), хотя, согласно традиции, все левиты из колена «Леви» должны были бы иметь общую подпись предка по мужской линии (видимо, одна из этих групп - потомки египтян).
    Подчеркнём, что Y-маркеры левитов практически отсутствуют у мужчин-евреев (исраелитов), потомков других родов, например, у мужчин из колена Иуды (происходящих не из касты священнослужителей).
    Левиты, к числу которых непосредственно после Исхода, по-видимому, причислялось довольно много египтян-жрецов, были, разумеется, выделены законодателем Моисеем (ещё в Кадеше) в специальную жреческую касту священнослужителей. ..."
    "...Обращают на себя внимание следующие строфы из псалма (Пс.109/110.4): "клялся Господом Богом, и не раскается: ты священник вовек по чину Мелхиседека". По-видимому, ещё во времена царя Давида некоторые (особенно живущие на севере Ханаана) семьи не забывали о своих жреческих (месопотамских или времён Амарны) традициях служителей ("по чину Мелхиседека") культа богов "веры отцов" (Эль-Шаддая, Абба-Энки, Сина-Цаваота, Баал-Хаддада-Сетха, Иштар-Астарты). Такие потомственные священники (среди которых, согласно Библии, числились и представители рода «Иуда») имели более высокий статус, нежели новые, из колена Леви (аарониты) представляющие синкретического Господа Бога Моисея: "Чин Мелхиседека превосходит чин Левия" (Евр.7). ..."

    11)
    Знайшов дещо цікаве , яке може бути пов`язане з символікою розпису на трипільськіх "богиньках" : http://www.krivich.com/ezo/index.php

    12)
    На мою думку це - http://www.buza.ru/phpBB2/viewtopic.php?p=94895#94895 теж пов`язано з трипільськими (а потім сарматськими) "богиньками-берегиньками"...

    13)
    Яна написав:
    Дякую, Упертюх, дуже цікаво і актуально для теперішньої ситуації в Україні!
    ... Шкода, що розповідь не закінчена.


    Тут про "Чорну рись" зібрано найбільше: http://www.rojdenierus.ru/forum/viewtopic.php?t=959
    Упертюх написав:
    Дякую, Яно.
    У цій гілці автор розповідає про свою систему .
    Наприклад , це повідомлення :
    "...активность той или иной "лидирующей системы" расчитывается с учетом привязки к географической долготе и широте (именно по этому важно знать место рождения человека и место проживания). Естественно, что в современном варианте хроноритмологии делается также пересчет с учетом поясного и декретного времени. Время рождения также является важным фактором, но к сожалению встречаются случаи, когда человек не знает точного времени рождения- хорошо, если хотя бы имеются такие данные, как утро, день, ночь, а иногда нет и этого. Тогда в расчет берутся не "Лидирующие", а так называемые "Открытые" системы, привязка к которым делается именно к суточного ритму, а не к конкретному временному интервалу. Когда только я знакомился с танцем "Черной рыси", я задал вопрос (будем называть его хранителем школы), как же девушка может практически мгновенно определить слабое звено (разговоров о лидирующих системах, естественно тогда не могло быть) того, с кем она будет "работать"? Даже сейчас, чтобы сделать полный анализ с учетом многих факторов, имея под боком компьютер- задача далеко не простая, а тогда, когда этого ничего не было, на чем могла строиться такая мгновенная (в бою, даже "ласковом" думать долго-себе дороже) диагностика супостата? Это также была тайной за семью печатями, но в итоге нам ее раскрыли. Она ( как сказали бы сейчас) прежде всего сканировала его лицо и форму головы- различного рода морщины и их расположения, ассиметрию уголков губ, надбровных дуг, ушных раковин и прочее, а также постановку ног и как особенно он ставил руки... По этим многим фактором Славянская красавица практически мгновенно определяла слабую, а также открытую зону. Естественно, что я привел упрощенный вариант. А после этого под видом "ласки" (агрессия была недопустима, т.к. спровоцировала бы ответную ярость) шла обработка самих этих зон( как заметили многие, разговор о биологически активных точках в славянской структуре естественно не шел). Кроме того, была привязка к природным факторам-фазам Солнца и Луны. Поэтому, когда я разработал свою версию "хроноритмологии" , ее необходимо было проверить, как она стыковалась с той древней, проверенной самой практикой- результатом остались довольны все. С уважением В.В.Андреев."


    (про розрахунок , або "сканування" по зовнішності й "повадкам" "лидирующей системы") наштовхнуло мене трошки по іншому подивитись на те що казав Чумаченко про "царство тварин", коли розповідав про "щит Ясунів". Він казав , що "... кожна з наших систем, внутрішніх систем органів уявляє собою цілісність і вона має відповідний зооморфний образ в зовнішнійт природі..." -певній тварині-образу "відповідає" певна біосистема-функція(травлення, дихання, сердцево-судинна і т.п.).
    Тобто , для покращення , оздоровлення(особливо "слабих" від народження "лидирующих систем") роботи певних внутрішніх систем-органів потрібно настроюватись на відповідний зооморфний образ-тварину(мабуть це і "сканується" по зовнішності й рухах-"повадках").
    Можливо , цей образ-тварина , тотем (відповідаючий за певну біосистему організму , послаблену від народження)являє собою охоронця-оздоровлювача послабленої системи ? Це ж, можливо, стосується і рослин(лікарсько-корисних для роботи певних систем-органів) ?

    14)
    Mamay написав:
    Про Трипілля слабенько! Читайте Мицика.
    Упертюх написав:
    Наприклад , це (друге посилання): http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 4047#p4047 ? [​IMG]

    15)
    Яна написав:
    Про секрет дії танцю "Ч.Р." :
    ...Шкода, що Андреев в Росії.
    Упертюх написав:
    Хто зна , Яно , а може на щастя(для жінок) , що не у нас(як що я не помиляюсь у своїх здогадах стосовно того , чому лише чоловіки(з групи "М" і т.п.) , зараз навчають цьому танцю). [​IMG]

    16)
    Яно , про те , чому саме чоловіки(СОВЄТСЬКІ чоловіки) знають(скривають) цю тайну і чому автор постійно уникає відповіді на це питання , а також на питання - ким саме і на чиє завдання("ПРИКАЗ") велися ці розробки-реконструкції я мав на увазі - Рись на поводку , у ошийнику , яку ПРИМУШУЮТЬ бути ГеБешною "ластівкою", гейшею для виконання завдання по ліквідації(в разі не виконання - не нейтралізують дію запущенного перед цим проти неї механізму руйнаціїї , у окрему, спеціальну структуру якого вона НАВМИСНО не "посвячується")..
    Зверніть увагу на деякі його вислови http://www.buza.ru/phpBB2/viewtopic.php … p;start=30 :
    ВВ 28.12.08 23:43 "...И все же школа вышла из закрытого режима, и пошла на контакт, потому что те ВЕЛИКИЕ ЛЮДИ, которые хранили знания по этой школе, понимали насколько она может быть важна для нашего СОВЕТСКОГО государства..."
    на питання Тундри (29.12.08 00:18): "Добрый вечер!
    Изучение свастики началось гораздо раньше. Ею занимался еще Барченко в нейроэнергетической лаборатории НКВД, как и Всеобщим Знанием. Ею же занималось и немецкое «Анненербе». О БОН-ПО, откуда собственно говоря немцами и была взята свастика, знал и Рерих, который был допущен к их архивам. Несколько странно, что эта школа прошла мимо внимания наших спецслужб, которые очень плотно занимались подобными темами еще с 20-х годов, как и весь наш фольклор и русская культура. Которая уничтожалась для народа, но тщательно хранилась в архивах. Поэтому не было ли таких контактов и ранее? Ведь недаром СМЕРШ из вашей статьи этим интересовался?
    С уважением, Николай Орлов."
    його відповідь ( 29.12.08 00:45): "Доброй ночи, Николай! Все о чем Вы говорите абсолютно верно, я по этому поводу сейчас пишу две книги..."



    Монаше , ознайомся з цим - http://www.massage.net.ua/forum/viewtop … p;start=15 , особливо з першою сторінкою тої теми - http://www.massage.net.ua/forum/viewtop … 23c24ccc48 :
    "...Один из авторов данной статьи – Иван Андреевич Леднев в 1973 году предложил схему прибора для диагностики состояния биологически активных точек и лечебного воздействия на них.
    Использование «Эледиа» показало, что ток, пропущенный через биологически активные точки здорового, неуставшего человека, не зависит от знака приложения потенциала (то есть от направления тока, движения электронов). Больная же точка характеризуется повышенным сопротивлением и, следовательно, очень низким током даже при приложении отрицательного потенциала и еще более низким при приложении положительного потенциала. Последнее обстоятельство ведет к резкой зависимости величины постоянного тока от его направления или, как мы будем говорить дальше, асимметрии биологически активной точки. Оказалось также, что при достаточно долгом приложении к больной точке отрицательного потенциала ток постепенно возрастает и асимметрия исчезает или уменьшается.
    Отрицательный ток восстанавливает проводимость и ликвидирует асимметрию!
    Лечебная величина отрицательного тока подбирается по ощущению приятного покалывания (в момент переключения полярности). Наше правило: «Терпеть не надо!» Обычно этот ток лежит в пределах от 50 до 100 мкА, то есть менее одной тысячной от опасного тока 0,1 А. Время воздействия током должно обеспечивать выход тока на насыщение и устранение асимметрии, которая проверяется повторной диагностикой точки, то есть повторным включением положительного потенциала на 2-3 секунды. Когда асимметрия в биологически активных токах симметрируется и регуляция восстановится – исчезает соответствующая болезнь. Здесь надо отметить, что каждой болезни чаще всего соответствуют 10-20-30 точек. Чтобы избавиться от болезни, надо проверить на симметрию все соответствующие точки и пролечить больные, то есть с большим сопротивлением и несимметрией по току. Что касается симметричных точек с малым сопротивлением, то их сколько ни лечи, они лучше не станут, так как они здоровые. К сожалению, именно такой неэффективной методике – лечению через точки с малым сопротивлением – чаще всего обучают врачей. В этом заключается первое принципиальное отличие нашего метода от общепринятого, что и заставило нас взяться за перо. Второе отличие – лечение отрицательным током, а не положительным. Повторим: отрицательный ток восстанавливает проводимость и ликвидирует асимметрию и болезнь!
    Изложенные факты ведут к следующей картине. Биологически активные точки являются как бы клеммами на приборной доске, на которые выведены линии связи между центральной нервной системой и органами. Устанавливая неисправность линии связи по малой величине тока и по симметрии, мы имеем возможность тем же прибором восстановить эту линию связи, активизировать деятельность автономных центров вегетативной нервной системы, включая гипоталамус, и восстановить здоровье данному органу.
    Механизм лечения приборчиком приступа остеохондроза мы представляем себе так: при защемлении нерва между мышечными волокнами или позвонками, во время неудачного движения под нагрузкой, нерв травмируется и нарушается связь между спинным мозгом и мышцами, что ведет к ухудшению трофики (питания), отеку тканей, застою, контрактуре мышц и болевому синдрому. Восстанавливая проводимость нерва с помощью слабого отрицательного тока, мы расслабляем контрактуру, налаживаем питание и снимаем болевой синдром. Здесь надо отметить, что первопричина радикулита, например сильное ущемление нерва между позвонками при смещении, устраняется током не навсегда и не всегда. Чтобы уменьшить вероятность такого защемления, по-видимому, надо постоянно укреплять мышечный корсет позвоночника гимнастикой, физическими упражнениями и спортом. Однако катаясь на лыжах с гор или бегая, очень важно не иметь страха перед возможным ущемлением. Если ущемление наступит, последствия его можно тут же ликвидировать с помощью приборчика!
    Ради закрепления успеха после ликвидации асимметрии в каждой точке отрицательным током, мы рекомендуем сделать еще десять переключений с одного потенциала на другой (продолжительность каждого 1-2 секунды) для рефлекторной стимуляции вегетативных центров. Таким образом, в предложенном нами методе отчетливо проглядывают два принципиально разных вида лечения:
    Основной – восстановление проводимости в больном нерве, то есть нейротерапия;..."
    http://codears.org/tcmprog.html

    А також цікава твоя думка про це - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 4814#p4814
    й це http://www.krivich.com/news/charovnicy.php (доречі у цій гімнастиці дуже багато свастичних елементів , а також"тантричних"(у парі з чоловіком) [​IMG] ).
    http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 5039#p5039
    [​IMG]
  4. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    17)
    Тут теж можна знайти декілька статей цього автора - http://www.bkworld.ru/archive/articles.html?author=4 3
    а також це - http://www.buza.ru/phpBB2/viewtopic.php?p=95705#95705

    "Арысь-поле
    Арысь-поле - один из самых древних образов славянской мифологии. Сказочный сюжет о матери-рыси был даже более распространен, чем мотив утопления красавицы и превращения ее в рыбу или русалку.
    Рысь - вообще таинственное животное. Причем это не обязательно реальное существо. Например, рысью становится волчица, которая принесет потомство пять раз. То есть матерая волчица приобретает какие-то особенные, может быть, даже волшебные черты.
    Некоторые мифы и сказки рисуют рысь настолько храброй, что она одна осмеливается нападать на медведя, только вставшего из берлоги. При этом мифы превозносят ее заботливость о своих детенышах. Так, один из древнейших способов успокоить плачущего ночью ребенка таков: его надо обнести вокруг очага и на вопрос идущего следом: «Что несешь?» - ответить: «Рысь, волка и спящего зайца!»

    ЗАКОЛДОВАННАЯ МАТЬ
    У старика была дочь-красавица. Жил он с нею тихо и мирно, пока не женился на одной бабе. А та баба была злая ведьма. Невзлюбила она падчерицу, пристала к старику:
    «Прогони ее из дому, чтобы я ее и в глаза не видела!» Старик взял да и выдал свою дочку замуж за хорошего человека. Живет она с мужем да радуется и родила ему мальчика.
    А ведьма еще пуще злится, зависть ей покоя не дает. Улучила она время, обратила свою падчерицу зверем Арысь-поле и выгнала ее в дремучий лес. В падчерипыно платье нарядила свою родную дочь и подставила ее вместо настоящей жены. Всем глаза отвела - ведьма же во что хошь, в то и заставит людей поверить! - ни муж, ни люди, никто обмана не распознал.
    Ведьмина дочка к ребенку и близко не подходила, не кормила его. Тут старая мамка одна и смекнула, что беда случилась. А сказать боится.
    С того самого дня, как только ребенок проголодается, мамка понесет его к лесу и запоет:
    Арысь-поле! Дитя кричит, Дитя кричит, есть-пить просит.
    Арысь-поле прибежит, сбросит свою шкурку под колоду, возьмет мальчика, накормит. После наденет опять шкурку и убежит в лес. "

    18)
    Ще одна гарна(на пряму стосуєтся сенсу-змісту трипільської символіки) стаття цієї авторки - http://yatran.com.ua/articles/233.html :
    "«ОД КОЛЯДИ ДО КОЛЯДИ»: календар – невід’ємна частка звичаєвої культури (Узгодження життя людини на Землі)
    02.04.2009 | 20:08 Любов Саннікова
    Перш ніж дати відповідь на запитання, що таке календар у звичаєвій культурі, варто знайти відповідь на питання «що ж таке культура»? За Е. Кассірером, культура – це діяння Духу. За Іоганном Гердером – це результат космогенезу і біогенезу. За К. Г. Доусоном – синтез знань (науки) – мудрості (філософії), віри (релігії). Українська народна культура в основі своїй успадкувала найдавнішу міфоритуальну систему переводу «зернини світового духу» – кванту життя – з космічного витка у земний. Канони для забезпечення виконання ритуальної системи поступово оформились у традицію культури, і відомі сьогодні як Звичай українського народу (народження; весілля; похорон; хата як Храм-дім; річне обрядове коло; народний календар).
    Культура набула стрункого ритму. Людина знала, що порушення цього ритму може призвести до знищення. Канони культури були засновані на незмінних константах духовності, які забезпечували освоєння людиною у Всесвіті межі Буття – Небуття. Універсальні константи духовності (А. Кифішин 1998) ґрунтовані на знаннях про джерело життя у Всесвіті (Найвище їство, Творець, Бог), таїну народження – переродження нового життя (Праматір Всього Сущого або матерію), принципи переводу кванту життя з одного витка в інший (вшанування жінки-матері) (Саннікова 2005).
    Знання первинної культури, починаючи щонайменше від 40 тис. років, представляли собою систему, що працювала у галактичних масштабах Всесвіту, забезпечуючи узгодження планетарних циклів Землі та інших планет із гармонійною матрицею всезагальної програми. Подібні знання, узгоджені з галактичною системою відліку, невід’ємно пов’язані з тим, що ми називаємо міфами, мистецтвом і релігією, оскільки загальногалактичні світогляди спрямовані на єдність, а не на розділення. Феномен галактичної синхронізації є універсальним принципом синхронного порядку, який забезпечував формування структур всіх матеріальних форм, у тому числі і життя людини у Всесвіті, який постає єдиною енергетичною подією, що проявляє себе у множині форм. Цей всезагальний підхід був притаманний для більшості давніх народів і, варто зазначити, тривалий час зберігався незмінним звичаєвою культурою українців.
    За їдиною Теорією Світу Найвище їство, Творець, Бог – це Гецен або генеруючий центр (О. Бугайов 1998;Л. Саннікова 2005). На наш погляд, у традиції Майя, наприклад, Рух відповідає енергії, принципу життя і всепроникаючий свідомості, яка притаманна всім явищам, Хунаб Ку – або Єдиний, що Дарує Рух и Міру. Міра означає принцип ритмічності, періодичність і вимір різноманітних форм і якостей, які набуває енергія в процесі своїх нескінчених перетворень. Нагадаємо: Термін Кушан Суум означає Шлях до Небес, що веде до Пуповини Всесвіту, визначає невидимі нитки, або волокна галактичного життя, які зв’язують кожну особистість з планетою і далі – через Сонце, з ядром Галактики, Хунаб Ку – Геценом, або Найвищим Єством, Творцем, Богом.
    Резонансні потоки, які представляють собою стійки канали зв’язку, космічні лінії життя, відомі у традиції Майя як волокна Кушан Суум. Ці невидимі енергетичні волокна (нитки долі) забезпечують кожній людині безперервний зв’язок з Галактикою – індивідуальні канали починаються у сонячному сплетінні, проходять наскрізь відбиваючу мембрану планетарного поля до Сонця і досягають ядра Галактики, що виступає уособленням Гецена або Творця. На думку Х. Аргуельеса один із таких каналів життя дозволив Майя переміститися на нашу планету – але як само?
    Нам відома реальна точка прийняття каналу життя – натуральний природний феномен святилища Кам’яна Могила – «здавен розумілась як святиня, пов’язана із відродженням умираючих чоловічих божеств» (Кифішин 2001). Ритуальний план святилища утворює ідеальну модель Храму-дому, лабіринтами якого проходило Світове божество – носій життя й космічної енергії. При цьому, цей комплекс був зображений в одному з храмів Чатал-Гююка у вигляді Богині, яка народжує. Спіраль у місці «пупа» Богині – це якраз інформаційно-енергетичний канал святилища, свого роду «оптико-волоконний кабель» для сходження резонансних потоків від Гецена до Землі, яким відбувається інформаційно-енергетичний обмін через канал Земля-Всесвіт. Лабіринти святилища виступали своєрідними провідниками, а «міфоритуальні синтагми» його гротів і печер узгоджували частотні спектри (від найвищих гармонік Всесвіту до земних коефіцієнтів або частотних спектрів буття). В першу чергу про це говорить пропорційне співвідношення розмірів святилища, яке зростало в прогресії 0:12: 24:36:48:60 м. Графічне зображення плану названих святилищ Кам’яної Могили дає знак, визначений як RI, inanna «Інанна» (Кифішин, 2001). На наш погляд, знак RI «текти» – це символ-смисл руху енергії як на самому генеруючому центрі, так і від Первинного Енергетичного Океану до світу людини. Народження світу буття через богинютотема, в лоно якої потрапляв «перший промінь сонця, що сходить» це: «отбор особых формул, заимствованных из, вероятно, очень древней традиции и сложившихся в жесткий, внутренне законченный каркас. Это каркас модели вселенной, какой она виделась людям той эпохи, и главный стержень ее функционирования заключался в постоянном претворении смерти в жизнь, в совершенствовании главнейшего «ритуала перехода», что и нашло отражение в иконографии рождающей богини» (Кифішин, 2001, с.487).
    Кам’яна Могила являла собою ритуальний шлях Світового божества, яке долало межу двох просторів. Ця Світова сутність «розкладалась» (розпадалась) на божества, кожен з яких «проходив» свої мандри й страждання. Світова сутність – це не стільки уособлення сонця і всіх невидимих променів від місяця, Венери, від комбінації зірок, а перш за все – Дух, задум Творця, певний первинний алгоритм, що сходить у світ людей, яким належало його приймати.
    Міфоритуальну формулу постійного перетворення смерті у життя ідеально втілюють і зберігають містерії свят обрядового кола звичаєвої культури українців, квінтесенцією якого постає містерія Святвечора. Хата постає як Храмдім, а її сакральна топографія разом із простором навколо відтворює ідеальну модель, в якій внутрішня порожнина хати відповідає «зосередженню» життя! Адже в хаті людина народжувалась і помирала. Поріг хати – так само межа двох просторів, долаючи яку Божество як Світова сутність на Святвечір покидає цей храм і знову входить, символічно утворюючи «петлю Інанни» (Саннікова, 2005). «Петля Інанни» (або «відкрита вісімка» за С. Сухоносом) утворюється символограмами: мороз, дідух, павук, їжак, плетений колач і т. ін., утворюючи ритуальний шлях Світового божества, що покидає і знову входить в хату – Храм-дім. Причому, одна символограма «згортається», передаючи «естафету» іншій! Мороз «згортається» на порозі хати, бо на ньому «по опівночі, жінки сідають голі та прядуть «самосівні» коноплі, які за порогом постають «золотим плетеним колачем». Символограма «павука» у мить «розгортається», задаючи параметри життя – довжину хвилі кванту життя. Символограма «дідуха» «розгорнулася» завдяки символограмам сволока і «павука»: будова «дідуха» моделює універсальний принцип самоорганізації матерії (а-матерія, 0, 3, 7, 9, матерія). Попередня матриця (символограма) виступає кількістю наступної, забезпечуючи шлях Світового божества. Зірка колядників на загальному знаковому полі свята перетворюється на «першу вечірню зірку» – Венеру, яка постає також «згорнутою» символограмою, що уособлює «розгортання» зародку нового циклу Буття із «зорі»: «святвечірня зірка, вістунка небесна, звіщає добу народження світа, рішаючи хвилю космічної ночі і початок вселенної». Згадаємо гімни Рігведи!
    Процес дроблення символограми – «петлі Інанни» на частини-знаки можна порівняти з процесом дроблення цілого на частини, який був пов’язаний у давнину з ритуалом виняткової сили. Важливо, що як у святилищі, так і в хаті відбувався процес фіксації шляху Світового божества. І якщо в святилищі символограмами слугували блоки-символи (гроти, печери і т. ін.), то в хаті – тотеми-символи (дідух, їжак, павук, мороз, кутя, виплетений колач і т. ін.). Отже процес фіксації – це фіксація інформації, ритуальні тексти. «Эти тексты, уже в силу их принадлежности столь древней эпохе, не могли иметь исключительно персональной направленности, они были связаны с проблемами мира-космоса, с его рождением и смертьювозрождением, которые чередовались циклически в великом «круге бытия», вовлекая в свой ритм и жизнь человека» (Кифішин, 2001, с. 559). Певна матриця цих текстів міфоритуальної традиції була доведена до традиції «ритму і життя людини», відомої як річне обрядове коло.
    Шлях Світового божества протягом річного обрядового кола так само утворює «петлю Інанни». Її «відкрита вісімка» сходження Світової сутності у світ людини на рік утворюється символограми дещо іншої якості, а саме – днями свят, які представляють собою згорнуті точки. Дотик Світової сутності (сходження) розгортає таку точку у містерію дня, або групи днів з власним міфоритуальним текстом, який, власне, стає розгорнутою символограмою. Так, для прикладу, містерія Святвечора розгортається, починаючи від символограми «морозу» і завершуючись «першою вечірньою зіркою». Але початок «святвечірньої символограми» як зародка ситуації у згорнутому (імпліцитному ста ні) обумовлюється містеріями свята Воведення (Введення у храм-дім Пресвятої Діви Марії), якому так само передують інші свята (Андрія з Калетою; Варвари та ін.).
    Міфоритуальний текст річного обрядового кола розгортається живими символограмами: співами (колядки; гаївки; маївки; русальні, купальські, зажинкові, жнивні, обжинкові пісні); рухами (типу «топчу-топчу ряст», «водіння куста» або хороводи типу «Ворота», «Кривий танок», «Вийся горошку», «А ми просо сіяли»); святковою атрибутикою (дідух, їжак, павук, кутя, повісма, обрядові хліби, трава або солома на долівці хати, деревця-купайлиці, вінки, зажинковий залом збіжжя на полі). Такий спосіб запису інформації відповідає високоорганізованій системі освоєння людиною патернів інформації та її диференціації (Є. Режабек, 2003). Психічний процес сприйняття і обробки патернів інформації на ранніх ступенях родоісторичної когнітивності обумовив формування довгочасної пам’яті з загально-кодовими структурами. Виникнення й утворення живих символограм як трансформація енергії зовнішнього впливу (параметрів Всесвіту) засвідчує належність до найбільш давніх кодів пам’яті, які були породжені обробкою патернів інформації правою півкулею мозку людини. Ритуальна культура виникла як праформа, що генерує саму спроможність до членування одиниць інформації, як засіб трансляції гаптично-зображувального сприйняття, притаманного давній людині. Тож, особливо організовані танцювальні (ритмічні) рухи і ритмічно організоване випускання звуків (спів) утворювали символограми, що рухаються і звучать відповідно до сприйнятих частотних характеристик випромінювання Всесвіту, його фрактальної розмірності, забезпечуючи процес синхронізації.
    Шлях Світової сутності в межах циклу забезпечується процесом, який в математиці отримав назву «транспонування матриці»: «У фізичному світі це означає, що первинні високочастотні («духовні») структури космічної субстанції знаходяться у складі вторинних (більш низькочастотних) формацій. «Святий дух» – реальний високочастотний матеріальний вселенський носій інформації та енергії, який присутній в усій ієрархічній частотній структурі Всесвіту» (Плешанов, 2002, с.42). Отже, річне обрядове коло – процес циклічного циклічних змін стадій структурування і слабої структурованості («транспонування матриць») або переходів від одного рівня частотних формацій до іншого.
    «Відкрита вісімка» річного обрядового кола має важливу точку перетину, в якій наступає «квантовий стрибок»: кількість попередніх стадій розгортання (сходження Світового божества) переходить у якість наступної стадії. Мова іде про свято Купала: саме у купальську ніч шукають міфічну квітку папороті, яка уособлює завершеність етапів творення і досягнення повноти потенційності (перехід до наступного частотного рівня) (Саннікова, 2005, с. 668).
    Прихований зародок наступного циклу Творення моделюється утворенням «зажинкового залому» на полі під час жнив. Як зазначає А. Кифішин, «Виток Інанни – її петлеподібний символ – це своєрідна незавершена «вісімка» в ряду тотемних фігур, що мають вплив на процес «наповнення» «життєвих сил людини у процесі її відродження, або місяців або днів у ритуальному році» (Кифішин, 2000, с. 120). Потім цей зародок спостерігається калетою – колачем у передріздвяних містеріях або писанками великоднього циклу: «якість первинної матриці стає кількістю наступної. Попередня матриця старої якості – як будівельний матеріал в потенційному, прихованому («згорнутому» або компактіфікованому) стані – присутня у новій матриці» (Плешанов, 2002, с. 42). Невидимі символограми (тотеми) стають видимими, розгортаючись у міфоритульний текст, яким і відбувається сходження Світової сутності: купальські деревця перетворюються у купальські вінки, які стають ніби невидимими, перетворюючись у жнив’яні вінки; повісма прядива у передсвяточному циклі постають прядивом плетених калачів; великодня писанка має свого невидимого тотема – зажинковий залом збіжжя на полі у жнива; квітка папороті – Перунова квітка – втіленням самого Найвищого їства – Бога, Творця, уособлення якого була «вістунка» – «ранішня зірка» колядників; можливо, клечальні віття «стають» «маковійками» – квітковими букетиками, які є реліктовим спомином про дивовижний світ палеоліту священних трав й сімені. Всі ці живі символи свят «мерехтять», рухаються, живуть, проходячи свій шлях «од Коляди до Коляди» і утворюючи живий міфоритуальний текст, який «читає» людина, дослуховуючись до його дивовижної гармонії і ритму!
    Дванадцять святвечірніх днів утворюють «відкритість» (розрив) у нескінченність Всесвіту. Саме під час цих дванадцяти днів Світове божество сходить у світ людей, а вони вміли «прийняти» його, його вищу благість. Адже до цього часу відомо декілька реліктових систем «дарів Бога»: «ba», «tin», «kal», збережених у назвах українських сіл і міст (Дашів, Снятин, Обертин, Кальна, Ірдин, Ірлява, Отинія, наприклад). Від цих найдавніших систем «дарів Бога» зберігається безліч реліктів палеоліту трав, названих Олексою Воропаєм «висловом почувань рільничого народу»: сипання сіменем рослин (льону і конопель; зерном жита і пшениці); купальські вінки і деревця; топтання рясту; клечання зіллям. «...плоди земні – найперші і найкращі культурні здобутки, приносить нарід в жертву Богові у своїй тайній вечері... З любов’ю приладжують гадзині до тайної вечері, «усякого хліба», що Бог уродив: миють біб, квасолю, сушені сливи... На перший погляд впадає в очі, що це такі господарські здобутки, які людина збирала колись в пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і поживав...» (Сосенко, 1994).
    Містерія обрядового кола пронизана найголовнішим – зверненням до предків – «душ померлих» (Саннікова, 2005, с. 226–244). Можна припустити, що найдавніший первісний календар був ув’язаний із приходом «душ померлих» або прийняттям на Землі коду життя, тобто узгодженості інфраструктури ДНК, генетичного коду, його хвильової характеристики з хвильовими характеристиками Землі. В цьому, власне, і полягало освоєння межі двох просторів – Буття і Небуття задля забезпечення гармонійного існування людського роду як у межах космічного простору («зернин світового духу» – «нив’є»), так і на Землі (Людино-роду).
    Звичаєва культура українців завжди спиралась на універсальні константи духовності і забезпечувала найголовніші і визначальні умови для повернення душ померлих (нав’є) до свого Роду. Регламентація обрядодій весілля і похорон у житті людини обумовлювала її життя за Законом Творця. Славлення Творця і життя у колі святості (річне обрядове коло), знання про свій Рід (дихотомія «свій – «не свій») – задля виконання головного – з’єднання двох початків людини – небесного і земного. Звідси геніально постає феномен вшанування жінки-матері, яка в земному житті поставала у двох іпостасях Великої Богині – діви і рожаниці. Стає зрозумілим ланцюжок визначальних етапів жінки у загальному контексті обрядодійств народження, весілля, похорон як гармонізації (ладування) або узгодження енергії світів у загальному процесі освоєння людиною межі між Буттям і Небуттям. Звичаєву культуру українців слід сприймати як потужну систему синхронізації між світами живих і померлих, забезпечення кола безсмертя вічного елементу життя людини – «зернини світового духу», який є початком людини у Всесвіті.
    «Речовина, яка іде на створення нового організму, надходить не тільки з Землі, але й з Космосу, простору Сонячної системи, отже, у створенні кожного організму на Землі бере участь не тільки зоряний рівень, але й галактичний, і міжзоряна речовина, що надходить на Землю, збирається на галактичних просторах. Важливим є той факт, що новий організм людини, як частка біосфери, виникає «навколо» зародкової клітини.., народження людини – центральний акт Творення у Всесвіті...».
    Культура українців постає як органічне ціле і заснована на узгодженості і єдності параметрів Всесвіту, на відповідності резонансній матриці первинного коду алгоритму Творення. Символізм народної культури споконвічно виступав живим камертоном між Світами і Творцем. Календар як проекція і фіксація сукупності ритмів у межах Річного обрядового кола забезпечував процедуру узгодження взаємозв’язків просторових і ритмічних параметрів макрокосму і мікрокосму (Всесвіт і людина), враховуючи низку власних резонансних циклів Галактики, Сонячної системи, Землі і людини.
    Життя людини – квінтесенція всіх резонансних процесів у Всесвіті, в якому людина приречена жити за його законами і ритмами. Недотримання, нехтування ними призведе до знищення (вимирання або згортання) людини як енергетичного класу в системі гармонійної структури Всесвіту. Варто осмислити мудрість давньої культури, віднайти в ній універсальні константи духовності, а вже з цим прямувати здоровими у майбутнє. А мудрість споконвічної традиції полягала в тому, що Джерело життя живим у Всесвіті підтримували люди, не порушуючи його ритмів й законів, слухаючи його гармонію й красу..."
  5. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    20)
    Дуже цікава модель реконструкції праукраїнської(в т.ч. трипільської) мови - http://www.yatran.com.ua/articles/261.html :
    "До побудови моделі реконструкції праукраїнської мови
    26.05.2009 | 10:03 Надія Денисюк
    До сьогодні були відомі намагання реконструювати давні європейські мови за допомогою використання індоєвропейської порівняльної граматики. Автор пропонує новий підхід з винайденим в його рамках методом, обумовленим специфікою живої української мови, зокрема створенням пари слів для визначення двох близьких понять при перестановці складів по синтагматичному колу двоскладового слова. Система понять в складі спрощеної моделі реконструйованої праукраїнської мови, має семантичні зв’язки у вигляді замкнутих кривих ліній на поверхні кулі або еліпсоїда.
    Відновленням або реконструкцією давніх мов займались європейські лінґвісти XIX століття, коли різномовні європейські нації прагнули пізнати власне коріння й водночас з’ясувати спільне минуле європейського континенту. Мовна діяльність або лінґвістика і давні писемні пам’ятки були в центрі уваги суспільства. Була відновлена давньогерманська мова, щоправда, не без допомоги писемних пам’яток. На доказ існування єдиної прамови на території Європи, сподіваючись відновити її, видатний швейцарський лінґвіст Фердинанд де Соссюр опублікував «Пам’ятку про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах» [1, с.303—562]. З тією ж метою його попередники (Бопп [2], Уітні [3], інші граматисти) а також сучасники й опоненти (младограматики) зібрали багато матеріaлу з індоєвропейської порівняльної граматики, і розбіжності між ними полягали у виборі концепції та методу реконструкції цієї прамови. Перша й друга світові війни не дали здійснитися цим намірам.
    Еталоном порівняння для компаративістів (прихильників порівняльно-історичного методу в лінґвістиці) була одна з 14 індійських мов — книжна мова санскрит, що нею написана «Рігведа», і тому виникла назва «індоєвропейські» мови. З погляду на відомі в той час писемні пам'ятки, граматисти класифікували ці мови і дали назви мовним сім'ям: романська, германська, слов'янська тощо. Нині, згідно з Міжнародним стандартом ISO 639, живими є 12 слов'янських мов: білоруська, болгарська, македонська, польська, російська, сербська, сербо-хорватська, словацька, словенська, українська, хорватська, чеська.
    У другій половині XX ст., разом з розвитком електронно-обчислювальної техніки і виникненням інформатики, багатомовна Європа потребувала фахових мов, що мають на меті недвозначну комунікацію у спеціяльних царинах. І тоді, на основі теорії знака (семіології) Фердинанда де Соссюра, розвинулись науки семіотика й термінологія (terminology science). На відміну від термінології в розумінні сукупності термінів з певної галузі (наприклад праці А. Кримського [4]), це є наукове вивчення понять і термінів для використання у фахових мовах. Наука термінологія тісно пов'язана з логікою і теорією пізнання, скажімо, вона визначає категорію поняття таким чином: «поняття — одиниці мислення, що вживаються для класифікації окремих об'єктів внутрішнього або зовнішнього світу за допомогою більшої або меншої абстракції» [5, с. 1].
    Ця ідея придатна для створення інформативної системи понять людським розумом за будь-яких часів, і було б некоректно мати себе розумнішими за давніх людей.
    Соссюр уважав, що предметом лінґвістики або мовної діяльності може бути лише жива/усна мова і річ/мовлення індивіда, а не писемність і не літературна мова. Лінґвістика мусить займатися мовою на рівні звуків і добрий лінґвіст, відповідно, повинен мати кращий за інших слух, а надто, чутливість до слова або чуття мови.
    «Узагальнене дослідження мовної діяльності безперервно живиться всілякими спостереженнями, які слід чинити на чітко визначеному матеріялі з даної мови» — писав Соссюр [6, с. 37].
    Сьогодні існує ще одна мета мовної діяльності, що її прагне досягти, наприклад, відомий сучасний американський лінґвіст Ноам Хомський: «через дослідження мови можна відкрити абстрактні принципи, визначальні щодо її структури і вживання, універсальні з огляду на біологічну необхідність, а не лише на історичну випадковість, і похідні від розумових властивостей людини як біологічного виду» [7, с. 32]. Тобто дослідження мови, що є «дзеркалом розуму», мусить допомогти у створенні штучного розуму.
    Однак, для нас на часі є реконструкція праукраїнської мови і, слідом за Ф. де Соссюром, матимем на увазі виключно живу мову, що нею говорили українці в усі часи, бо саме вона складає головну «базу даних» нашої нації.
    Слід нагадати також про анахронізм у науці, що має три значення: 1) застарілий погляд; 2) помилка в хронології; 3) хибне використання в зображенні будь-якої епохи непритаманних для неї рис. Тому не можна вважати давню українську мову такою, яка вона є сьогодні, бо в ній за довгі віки існування відбулися зміни (аглютинації, метатези, фонетичні зміни тощо), про що свідчить, наприклад, монографія Ю. Шевельова [8]. Фонологічне впорядкування Соссюра обґрунтовує тезу про те, що фонетичні зміни в кожній мові відбуваються за природними, притаманними їй законами, послідовно в часі, протягом сторіч. Скажімо, фонетичні зміни звуку с у німецькій і в українській мові є різні: русичі – ружичі – лужичі (в німецькій мові); прасувати – прашувати, скіра – шкіра, дуси – души (в українській мові).
    Примітка: 1) за Соссюром, сонанти л і р є взаємно замінювані [1, c. 308—314];
    2) лужичі — етнос на сході Німеччини.
    Отже, з’ясовано й доведено, що мовлення людини — є система акустичних знаків чи одиниць, яка зображує людську думку — систему, переважно, суспільних понять. «Язик лише тінь, що ніби годинниковий дзвіночок дзвенить у повітрі, а сама пружина — се думка» —за словами Сковороди [9, с. 219]. Також відомо, що система — це поєднання окремих одиниць за певним принципом, тобто, якщо нам відомі мовні одиниці, які зображують певні поняття і принцип зв’язків між ними, то можна спробувати побудувати систему мовлення. Намагаючись звести в єдину систему прамову з її індоєвропейськими мовами-нащадками, Соссюр дійшов висновку щодо існування елементарної мовної одиниці як частини синтагми (синтагмою лінґвісти називають протяглу в часі сукупність елементів). У своїх пошуках він іноді зупинявся й на окремому складі [1, с. 86; 6, c. 130, 133], але визнати остаточно склад такою одиницею не наважився, бо європейськими мовами не вчили читати по складах. В Україні всі знають, що діти в школі навчаються читати по складах, тоді як німецькі діти, наприклад, завжди вчились читати по звуках, тобто прочитавши окрему літеру, додають позначуваний нею звук до попереднього. Не було у нього і відомостей про вживання складів як самостійних мовних одиниць зі своїм власним значенням у живих індоєвропейських мовах.
    Між тим, і нині побутують архаїчні односкладові українські вирази:
    1. «Зробив на во!», «вигляд — во!», піднімаючи догори великий палець (во — збільшення);
    2. «Га !?» (га — вражати);
    3. «Да чи ні ? — гада» (да — дати);
    4. «Ти ба!?» (ба — обраний, вирізнений);
    5. «Па? па?» (па — пади (до раю), що означає любощі);
    6. «Ще!» ( ще/щи — продовжуй);
    7. Українська дитина, показуючи на незнайомі речі, повсякчас повторює: «див?!».
    Крім того, в українській живій мові має місце скорочення слів до одного відкритого складу:
    — займенник бозна-що утворився зі складів бо (Бог) + зна (знає) + що;
    — «Не хо — не тре» (не хочеш — не треба);
    — «Мо, пройде» (може, пройде);
    — «Гля!» (глянь!).
    На відміну від усіх інших мов слов’янської групи, українська мова зберегла найбільше слів із відкритими складами на о (первісне південно-європейське о, за Соссюром [1, c. 306]): коло, молоко, воло, болото, бороло, долото, золото, око, коко, лоно, толо, голо, босо, косо, готово, молодо, солоно, ново, воно;
    кличний відмінок: водо, горо, жоно, дорого, мово, толоко, рогозо, корово, голово, бородо, вороно, голото, догодо, докоро, кодоло, козо, колодо, коморо, копо, лозо, ломото, мороко, ного, поволоко, погодо, подобо, покоро, полово, породо, порошо, пособо, потопо, рожо, росо, сово, содомо, соломо, сороко, торопо, ходо, холошо, хоробо, хоромо.
    Безцінний подарунок українській лінґвістиці зробив на початку XX століття Борис Грінченко, уклавши словник [10], де слова з писемних джерел межують із такими, що їх, згідно з передмовою автора, «записано від людей». Більшість лексем, наведених у цій статті, розміщені саме в ньому.
    Отже, я прийняла склад як елементарну мовну одиницю синтагми праукраїнської мови. Принцип зв’язків між складами відкрився завдяки такому феномену в українській мові, як утворення пари слів для позначення двох близьких понять при переставлянні складів по синтагматичному колу двоскладового слова. Подібно до метатези (переставляння звуків всередині слова), я назвала це явище метасилаботеза.
    Виявилось, що в нашій мові збереглося багато двоскладових слів, які утворюють зазначену пару, коли одне з них безперервно повторювати: коли—лико, риж—жри, гайда—до гай, бири—риби, ниж—жни, плете—тепле, в коло—ловко, ватри—трива, стриго—гостри, ягіл—гілля, воли—ливо, вуси—сиву, лоби—било, листо—столи, воно—ново, поле—лепо тощо.
    Вишукуючи близькі за звучанням склади у парних словах, я назбирала біля 200 пар і, де тільки можна, зробила склади відкритими, аби вони були придатні для з’єднання у систему, наприклад ниж—жни, риж—жри замінила на ни: жи—жини, рижи—жири. З тією ж метою якомога залучила до складів звук и — «панівну голосну» в українській мові, за висловом Білецького-Носенка. [11, с. 162]
    Зрештою, я виділила близько 70 складів, і об’єднані в систему, вони дозволили мені прочитати зрозумілі, але зовсім не передбачувані словосполучення: ві-ра-ю-па-ди-во-ло-со-жа-ри-ми-да-ві.
    Звідси висновувалась гіпотеза, що праукраїнці:
    а) використали для запису своєї мовної системи карту зоряного неба в ділянці скупчення Плеяди (Волосожари);
    б) свою віру, отже й світогляд, пов’язали із зірками.
    Звернувшись до зазначеної карти, а також з’ясувавши світогляд праукраїнців, можна було починати реконструкцію праукраїнської мови, поступово відновлюючи її норми.
    Так, скажімо, свої слова-наpви праукраїнці складали з двох коротших слів, наприклад: гобириву (кошик на ремені) = гоби (гриби) + риву (рву), симидони (тиждень) = сими (сім) + дони (днів). Якщо останній склад першого слова збігався з першим складом другого слова, один із них опускали: биризи (берези) = бири (бери) + ризи (ріж), стожари (пожежники) = стожа (стережуть) + жари (жарини), товурини (тварини) = тову (плаває) + ву + рини (річка).
    Давніх людей в організоване тривке суспільство об’єднувала, насамперед, спільна релігія, що визначала спосіб мислення окремої людини, її мовлення, а відтак і мову всього суспільства—народу—нації. Навчання або передача наступним поколінням основ релігії, а головне, визначеного нею життєвого порядку в суспільстві чинилося через їхній запис або графічне зображення, бо воно стійкіше за акустичне, хоча й не так точно передає думку. Втім, як акустичні, так і графічні знаки — то лише код-шифр для передавання думки.
    Спрощена модель реконструкції праукраїнської мови подана у вигляді блок-схеми (мал. 1).
    [​IMG]

    У мовленні людини система понять (в нашому випадку виражених складами, так само й синтагмами) пов'язана з системою її мозку, головне, — пам’яті, — де в кожного індивіда зберігається суспільне надбання — мова. Тоді як мовлені речення, тобто звуки чи акустичні знаки поєднані з артикуляційною системою (голосовим апаратом) і вільні для творення комбінацій зі звукових елементів. Графічні знаки, пов’язані із системою зору, ще менше залежать від системи понять, ніж мовлені звуки, тому письмо часто не встигає за мовою, що розвивається, й іноді відривається від неї остаточно. Саме це трапилося з вишивкою та іншими видами так званого «народно-декоративного мистецтва».
    Система понять має семантичні зв'язки, залежні від панівного світогляду у суспільстві. Так сьогодні серед сили силенної інформації, власне, — відання й відповідні поняття все більше спеціaлізуються, і тому світогляд сучасного суспільства нагадує розгалужений лабіринт, подібний до дерева машинної пам’яті. Згідно з таким світоглядом і складають фахові мови, в системі понять яких домінують родові та подрібнені зв'язки.
    Для відновлення праукраїнської мови насамперед був застосований Декартів принцип відання, «що полягає в дедукції, через яку ми довідуємось про все, що закономірно висновується з чогось, достеменно відомого... шляхом послідовного і безупинного руху думки за умови пильної інтуїції, що супроводжує кожне окреме положення. Тотожно ми довідуємось, що остання ланка довгого ланцюга з'єднана з першою, хоча й не можемо осягнути одним поглядом всі ланки, що є між ними і зумовлюють це з'єднання; аби лише ми послідовно подумки прослідкували за ними і пригадали, що кожна з них, від першої до останньої, з'єднана із сусідньою... Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а поняття світлого й уважного розуму... інтуїцію розуму (mentis intuitus)» [12, с. 275].
    Аби визначити семантичні зв'язки між поняттями праукраїнців, слід було з'ясувати їхній світогляд: і він постав, зокрема, через порівняння різних мітів щодо яйця. Наприклад:
    а) яйце-райце — «казкове яйце, що містить у собі багатство у вигляді скоту» [10].
    б) «Яйце уподоблюється всій тварі (всьому творінню — Н. Д.): скорлупа як Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх (рай — Н. Д.)» — уривок із тлумачення дохристиянської великодньої крашанки, що його подав у VIII ст. богослов Іван Дамаскін [13, с. 287—288].
    в) «А доуміті се бо, да бо створіащ намо веице, іаково же іесте свет зорена {а}месіаше, і во тоііа безодни повеси, дажь, бозе, {зе}ме наше, аби таіа удьржена біа тако {о} се дуще пращурі соуте, а ті{і} светі зорема намо..» [14, дощ. 1].
    (І доумітися ж, аби створити нам яйце, мов би це є світ зірок та Місяця, і в тій безодні повісити, простіть, боже, землю нашу, аби та утримана була так біля там сутніх душ пращурів, і ті світили нам зорями...).
    Примітка : У фігурних дужках подані однозвучні частини синтагми, опущені на письмі.
    Отже, головний тип зв'язків між поняттями у праукраїнській мові — це замкнені криві, подібні до ліній на поверхні кулі чи еліпсоїда. У всякому разі світогляд праукраїнців, хоч і обмежений певним колом або сферичною поверхнею, ближчий до людської природи, а тип зв'язків між поняттями відповідає формі мозку.
    Водночас праукраїнський світогляд відповідає уявленню про будову всесвіту, що його мали стародавні люди повсюдно на Землі. Фундаментальна особливість такого світогляду — є яйце як символ будови всесвіту. Наприклад, у китайській традиції небо і земля злиті в одне ціле подібно до курячого яйця, подібне розповідає також «Калєвала» (I) [15].
    Слід додати кілька слів стосовно вузира-козира — реконструйованої системи ідеографічної праукраїнської писемності. Для неї наші пращури, як уже було зазначено, використали карту зоряного неба в ділянці скупчення Плеяди/Волосожари, що входить до сузір'я Тільця (мал. 2) [16, с.111—112].
    [​IMG]

    Певна зірка позначає певний склад, зв'язки між ними — іноді дуже складна, замкнена крива лінія, що репрезентує повторювання. Завдяки сталому розташуванню зірок стосовно одна до одної, ідеограми, отримані після з'єднання, завжди однакові для одного й того ж мовленого речення. Тому згадана карта зоряного неба є невід’ємною частиною системи ідеографічної писемності праукраїнців. Хоча така назва письма й не зовсім вірна, бо, за визначенням словника з інформатики, ідеограма є графічний знак, що виставляє об’єкт або поняття і пов’язані звукові елементи у природній мові. Тоді, як подана для прикладу ідеограма (мал. 3) представляє досить довгий текст, що містить багато понять [17, с. 33].
    [​IMG]

    Наразі можна визначити сузір’я як модель довготривалої пам’яті у мовній системі праукраїнців. В той же час у складі їхньої релігії, що загалом являє собою систему вірувань та обрядів, віра в зірки посідала чільне місце. Це свідчить про надзвичайно сильну залежність життя на Землі від упливу Всесвіту.
    Навіть, якщо давня мовна система, записана за допомогою карти зоряного неба в ділянці Волосожар, збігається з відновленою почасти, то таку саму частину зашифрованої інформації про праукраїнське суспільство маємо й ми на сьогодні.
    Отже, завдяки вузиру-козиру або реконструйованій системі праукраїнського письма, вдалося прочитати тексти в такому об’ємі, що його лексика складає словник праукраїнської мови, який налічує близько 2000 слів, утворених сполученими «по колу» (мовна синтагма починається з того ж складу, яким і закінчується) складами, кожний з яких зображує два поняття, залежно від свого місця у синтагмі.
    Численні тексти праукраїнською мовою разом із перекладом і викладом прочитаного я подала в книжці «Праукраїнська цивілізація» [17].
    Саме з вузира-козира стало відомо, що його вишивали підготовлені особи на рушниках. Тому слід шукати серед орнаментів на вишиваних рушниках найменше спотворену його копію. Що така існує, мене переконують багато вже знайдених фрагментів і контурів цього узора, лінґвістичний та етнографічний матеріял. То буде, так би мовити, матеріяльне підтвердження праукраїнського Письма.
    Це Письмо детально розписує духовне й матеріяльне життя людей в умовах тогочасного клімату і ландшафту, а саме:
    Клімат був м’який — вологий і теплий, літо стояло 200 днів, по левадах росли калина, лимони (лимона), смоква (сомоково) тощо.
    Наші пращури жили в умовах великої води (воловоди). Річки були природними шляхами, по них плавали човнами (лодоко) й вітрильниками (толодо), а вздовж їхніх берегів люди будували свої мисто. Великі річки Надив і Дугава вели до Північного моря (мори Нидо), а Дурив, Дунав, Дусни і Дупир — до Південного (мори Зидо).
    Земної суші, придатної для життя, було в обмаль. Підземні води стояли дуже високо і, якщо перший козир братів (праукраїнці називали себе брити) є вулик, другий — вузир-козир, то третій — вудо, що означає здатність відчути воду під землею. Ті, хто мав таку здатність, повинні були знайти сухе (сихо) життєдайне (жизи дову) місце для будівництва будинку.
    Після того будівельники (сториси) довго спустошували й вирівнювали будівельний майданчик. Зрізали горби і слідом випалювали зрізані місця, а западини засипали риб’ячими хвостами та перами (жистори). Рибу ловили щодня для їжі кілька разів, тому водонепроникні жистори були завжди під рукою.
    На вирівняній місцині сториси починали будувати фундамент будинку (толоко).
    Це — надзвичайно пласка і тверда поверхня з глиняного розчину, що входив до складу будівельних матеріялів та засобів (сториби), зроблених власноруч сторисами. Вони готували билоко — розчин білої глини у коров’ячому молоці й заливали ним горизонтальну (ринидо) поверхню толоко. За ватерпас слугували миски, повні молока, наставлені в різних місцях поверхні. Аби толоко було дуже тверде, лили якомога більше молока:
    К-до: тол-ко д-то, Пам’ятай: фундамент твердий; кол-дог-ли мол-ко. якщо довго лити молоко.
    К-лово мол-ко т-ци – Під час толоки наточи
    Кол-тол-ко – молока з корови. [17, c. 60].
    На цьому можна і зупинитись, бо саме толоко дає право ідентифікувати матеріяльну культуру праукраїнського суспільства, яку описує реконструйована графічна система, з археологічною культурою під назвою «трипільська».
    Разом зі специфічними гончарними виробами так звані майданчики з твердої глини, що їх знаходять археологи на розкопах поселень, являє собою ніби візитну картку трипільської культури. Дарма, що класифікація археологічних/матеріяльних знахідок за «культурами» є дуже умовна. У випадку з «трипільською» вона спрацювала на істину, бо презентує справді окрему релігію і, відповідно, певну культуру /цивілізацію в історії української нації. Проте, матеріяльна культура, що нині ідентифікується з поняттям цивілізація на споживацькому рівні, не є достатньою для визначення національної культури чи цивілізації на науковому рівні, яка складається з духових цінностей, знакових систем та матеріяльних цінностей.
    Порівнюючи сучасний географічний ландшафт Правобережної України — ареалу поширення трипільської культури — із описаним у відновленому Письмі, можна відповісти на головне питання: «Куди і чому зникла ця культура?».
    Археологи не можуть знайти продовження «трипільської» матеріяльної культури на теренах України, тому що:
    1) через природну катастрофу докорінно змінився географічний ландшафт, внаслідок чого зникли водні шляхи сполучення, відкрився сухопутній доступ кінним сусідам, стали рідкісними або пропали головні матеріяли — дерево, кістка, мушлі.
    Люди залишили поселення, що опинились високо над водою чи далеко від води, й оселились ближче до неї;
    2) відпала потреба будувати оселі на пласкому фундаменті/«майданчику», що вимагав багато праці, часу й молока. Оселі стали бідніші через брак матеріялів, зате доступ до копалин спричинив розвиток металургії.
    Перша теза підтверджується науковими дослідженнями видатного українського вченого з енциклопедичними знаннями, Віталія Володимировича Поліщука (1934—1999), зокрема щодо гідрографічних змін у степовій зоні України.
    Поліщук був прихильником концепції, згідно з якою фізична й біологічна еволюція Землі відбувались переважно під час бурхливих епох велетенських зрушень, що їхній масштаб є поза межею нашого досвіду — на протилежність концепції уніформізму, згідно з якою для еволюції було досить тихоплинних процесів, що діють і в наш час.
    Фундаментальна праця Поліщука [18] вказує шляхи до істини дослідникам, зокрема й тим, що намагаються збагнути давньоукраїнський світогляд. Наприклад, констатація трьох типів міграційних рухів у Європі: кліматичного, катастрофічного та локального рутинного [18, с. 309] — дає ґрунт автохтонній або національній концепції (скажімо, відповідає українській традиції «іти за водою»). Адже такі міграційні рухи припадають лише на одне зі сотень поколінь.
    Між іншим, Поліщук у цій роботі пише, що датування в голоцені треба перенести на багато століть давніше, що, власне, й наважились зробити нині археологи щодо трипільської культури [19, с.26—31].
    Ті самі археологи переконані, що в житті «трипільців» стався злам і вони змушені були водночас (тобто раптово) зникнути, нібито, виключно через поступову економічну руйнацію. Такий науковий анахронізм пов’язаний, мабуть, із недавнім розвалом російської імперії, що відбувся, насамперед, за законом обмеженого в часі існування будь-якої імперії. А також із тим, що на даний момент глобальна економіка може зарадити локальним природнім або створеним людьми катастрофам, наприклад, окрему людину рятує переїзд на життя до багатшої країни.
    Якщо ж такі катастрофи є глобальні, то економіка руйнується одразу, що й показали світові війни минулого століття.
    У випадку з трипільською культурою, концепція глобальної природньої катастрофи, що призвела до перерозподілу площ суші та моря, відразу дає зрозуміти:
    1. чому «трипільські» поселення знаходять лише на підвищених ділянках, що являють собою плато з різкими схилами чи малодосяжні останці, обмежені долинами річок, або глибокими ярами;
    2. чому «трипільці» спалювали небіжчиків, а не закопували в землю (і не треба витрачати кошти на безрезультатний пошук цвинтарів);
    3. чому вони будували доми на твердому водонепроникному (чи перевіряли археологи водонепроникність так званого «поховального шару» або «майданчика» [19, с. 62] ?), чітко горизонтальному фундаменті.
    4. чому в «трипільців» не було коней, які не плавають і полюбляють великі степові простори;
    5. чому археологи знаходять мушлі серед «трипільського» начиння;
    6. чому серед цього начиння є так мало металевих речей тощо.
    Зрештою, стане ясно, що «трипільці» або праукраїнці не пішли далеко від своїх поселень, а переселились ближче до змілілих річок, стали біднішими й беззахисними, бо їх годувала, об’єднувала й захищала велика вода.
    Висновки:
    1. Новий погляд на давні візерунки як на писані тексти збільшує можливості для пошуку писемних пам’яток, зокрема й пам’яток давньої української мови.
    2. Вік археологічних знахідок із такими візерунками може вказати на вік писемної пам’ятки.
    3. Можна покласти собі завдання дешифрувати мальовані/писані тексти, знайдені в різних кінцях Землі, спираючись на здобуті знання..."
  6. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    21)
    Й без "Книги притч" - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtopic.php?id=227 ?
    Що до деяких російських сайтів ,ти не права. На мене, цей - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/ вартий величезної уваги.
    (доповни пошуки звідти з "Книгою притч", наприклад, прочитай уважно:
    3. Про Синів і Дочок
    4. Про Я і Це
    5. Про Гончара
    6. Про КОЛО і Три Пальці
    про Яйце-Райце, Слово,
    "...І побачив Гончар – Старійшина Роду українського, – що Правду ніхто вже не знає про Рід. І вирішив він зберегти Слово для нащадків надійним способом.
    І виліпив Він Новий Глек прегарний, і розмалював його довкола. І в кожному знакові КОЛа глекового було КОЛО, і була ХВИЛЯ. І в кожному КОЛІ ЗНАКу глекового були БУКВИ Азбуки народу українського. І хто чув Пісню українську – видів ЦЕ. І сльози смутку огортали кожного від спогадів про ЦЕ.
    І намалював Гончар Три Пальці на КОЛІ Глека, щоб кожен
    просвітлений побачив три осі Світу Божого – у кожній Букві, у
    кожному Слові, у кожній Формі. Одна – для Вух, і хто їх має, –
    чує Слово! Друга – для Очей, і хто їх має, — бачить Світло! Третя
    – для Хребта, і хто його має, — три осі об'єднує у голові своїй..." ).
    P.S. Я не експерт(і не збираюсь ним бути), я просто шукач..

    22)
    Цікаве дослідження російського вченого , в т.ч. й про трипільську культуру - http://www.liveinternet.ru/users/1758119/post87347779/ :
    "...И вот здесь наше повествование выходит в совершенно неожиданный, так сказать, ракурс. Я собрал 25-маркерные гаплотипы рода R1a1 по всем странам Европы, и для каждой страны или региона определил гаплотип общего для популяции предка, и когда этот предок жил. И оказалось, что почти по всей Европе, от Исландии на севере до Греции на юге, общий предок был один и тот же! Иначе говоря, потомки как эстафету передавали свои гаплотипы своим же потомкам по поколениям, расходясь из одного и того же исторического места, прародины праславян, прародины «индоевропейцев», прародины ариев - которой оказались Балканы. И не просто Балканы, а Сербия, Косово, Босния, Македония. Это – ареал самых древних гаплотипов рода R1a1. И время жизни первопредка, на которое указывают самые древние, самые мутированные гаплотипы – это 12 тысяч лет назад. Точнее, 12200 лет назад, но это уже слишком. В археологии и лингвистике для тех времен таких точностей не знают.
    ДНК-генеалогия совершенно определенно указывает, что на протяжении почти 6 тысяч лет наши праславянские балканские предки жили в тех краях, никуда особо не передвигаясь. Если и передвигались – следов тех активистов в гаплотипах наших современниках пока не найдено. Возможно, и не осталось. Но примерно 6 тысяч лет назад началось Великое переселение народов – видимо, в связи с переходом к новым формам хозяйствования и необходимостью освоения новых территорий. Первое выдвижение – на северные Карпаты, на территорию исторической Буковины. Там, где найдена загадочная Трипольская культура, которая, по мнению археологов, так же загадочно и пропала.
    А она не пропала. Потомки трипольцев там и живут. Их общий предок, по местным гаплотипам, жил 6 тысяч лет назад, и принадлежал роду R1a1. Праславянин. И гаплотип того предка нам теперь известен. Он – тот же, что и гаплотип предка восточных славян. Та же семья. И далее пошли расходиться волны миграций рода R1a1 во все стороны, с Балкан (археологическая культура Винча и культуры, ей родственные) и Буковины (трипольская культура). Практически во все стороны – 4-5 тысяч лет назад, третье-четвертое тысячелетие до нашей эры...
    ...В Англии общий предок современных носителей R1a1 жил 4800 лет назад, как и в Германии. Но в Англии и вообще на британских островах потомков славян относительно мало, от 2% до 9% по всем островам. Там полностью доминируют западноевропейская R1b (71%) и балтийская I1 (16%) гаплогруппы.
    В Ирландии – 5200 лет назад. По какой-то причине ирландские гаплотипы самые древние в Западной Европе и на Британских островах. Или действительно заселение было очень ранним, или выжили древние ирландцы удачнее других. Но сейчас в Ирландии представителей гаплогруппы R1a1 немного, не более 2-4% населения. Там три четверти западноевропейской гаплогруппы R1b..."

    23)
    Про Кам'яну Могилу нещодавно чув ще одну версію, що це , наприклад, не застиглий грязєвий вулкан , а кам'яний острів "принесений" льодовиком з півночі.. [​IMG]
    Ця(+ http://www.liveinternet.ru/users/yuo/post87522928 ) робота цікава тим , що написана російським вченим , який захоплений Аркаімом, темою арійства, його справжнього виникнення/розвитку, а не "зліпленого"(де про Трипілля не згадують, Гіперборєю засовують в Арктику і т.п.).
    Правда деякі моменти в своїй теорії автор оминає, наприклад:
    "...Маршрут, этап третий, последующие 13 тысяч лет. Южная Сибирь- Балканы, Динарские Альпы, Адриатика. Начало – 25 тыс лет назад, перевал – 12 тысяч лет назад
    Этот этап – чрезвычайно важный для будущих европейцев вообще, и ариев в частности. В ходе его произошло разделение родов на западно- и восточно-европейские, на роды арийский и кельтский. Произошло выделение рода будущих славян.
    А было так, что всё еще в Азии, по пути на запад, 18 тысяч лет назад произошла мутация М173, что дало гаплогруппу R1, и вслед за ней мутация Р25, что дало будущий западноевропейский вариант R1b. Это произошло 16 тысяч лет назад. Часть носителей R1b остались в Азии, и продолжают нести эту гаплогруппу и сейчас. Остальные ушли на Кавказ и в Восточную Европу, и намного позже в Западную Европу. Типичные их представители – кельты, которые появились в Западной Европе 3500-4500 лет назад...
    ...Но вернемся к группе R1b. Нашего, славянского предка в той группе не было – ни с теми, кто остался в Азии, ни с теми, кто ушел на Кавказ или в Западную Европу. Наш славянский предок отделился от них раньше..." - (коли?)
    "..., пронес гаплогруппу R1 в Восточную Европу..." - (яким маршрутом?)
    "... и, заработав последнюю (до настоящего времени) мутацию М17/М198, поселился 12 тысяч лет назад на Балканах, в Динарских Альпах и вплоть до Адриатического побережья. Эти две мутации осталась у всех, кто образует род ариев. Иначе говоря, гаплогруппа R1a1...".
    + про Приазов"є і Причорномор"є..
    Правда це все стосується тільки виживших(доживших до нашого часу) одного роду - "R1a1".
    Було б цікаво подивитись/порівняти можливий розвиток ще інших 17-ти виживших родів-гаплогруп. А також по мтДНК..

    24)
    http://www.personal-plus.net/289/3802.html :
    "...А колоністи Індії першої хвилі, предками яких, за Н. Гусєвою, були творці Трипільської цивілізації, занесли до Індії культове пошанування плуга. Прикметно, у прадавнину на українських землях використовувався примітивний безколісний плужок, що звався галаджійка. А в санскриті поняття плуг означається однокорінним із ним словом гала. Знає санскрит і слово галіка — орач. Отже, мовний корінь гал/гала є ще трипільського походження."
    ( http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 8009#p8009 ?)

    25)
    ВАЛ(межа/зв'язок між зовнішнім і внутрішнім). ГАЛо навкруги чогось. Плуг.
    Ще , на мою думку, з цим якось пов'язана легенда про створення "Змієвих" валів ? Чомусь тема про них якась "запретна/замовчувана" в "нашій" археологічній науці..
    http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 8410#p8410

    26)
    Сосканував пару з декількох фото-прикладів з книги В. Мицика "Священна країна хліборобів" - К.:Такі Справи, 2006.-262с. , гл."Писемність хліборобів Трипілля" , с.с.99, 108 :
    [​IMG]
    [​IMG]
    також скачай і почитай (не дивлячись що там все написано латиницею сербською мовою, все зрозуміло) про культуру Вінча (попередницю(родичку) трипільської) - http://srbinda.narod.ru/Pesic_Vincansko_pismo.rar
    Зверни увагу на с.7(трикутну матрицю)-це що до того російського сайту,
    на тертерійські таблички(на латиніці- тАртАрійські)...

    27)
    Що до "Вух"(звуку, музики) і "Очей"(наприклад, орнаменти, руни і т.і.) цікаво це("Звуковые фигуры Хладни") - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2091
    правда розпис глечика відбувався ДО випалення(бо інакше ангоб довго не тримається, лущиться), та і об'єм форми важко прорахувати(при висиханні і потім випалі, він зменшується(якщо не додавати великої кількості шамоду) приблизно від 1/4 до 1/3).
    Тепер ще + "Хребет" , Брус(наприклад "Кіль" на човні), Сволок(в хаті) і т.і. :
    http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2295
    "...— Я передам тебе не Алкиноево по вествование, а рассказ одного отважного человека, Эра, сына Армения, родом из Памфилии20. Как-то он был убит на войне; когда через десять дней стали подбирать тела уже разложившихся мертвецов, его нашли еще целым, привезли домой, и когда на двенадцатый день приступили к погребению, то, лежа уже на костре, он вдруг ожил, а оживши, рассказал, что он там видел21.
    ...Всем, кто провел на лугу семь дней, на восьмой день надо было встать и отправиться в путь, чтобы за четыре дня прийти в такое место, откуда сверху виден луч света, протянувшийся через все небо и землю, словно столп, очень похожий на радугу, только ярче и чище. К нему они прибыли, совершив однодневный переход, и там увидели, посредине этого столпа света, свешивающиеся с неба концы связей: ведь этот свет — узел неба; как брус на кораблях, так он скрепляет небесный свод24. На концах этих связей висит веретено Ананки, придающее всему вращательное движение..."
    "Хребет" і "Вуха" - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t6-132.htm#1628 :
    "...Аналогия строения краниосакральной системы со строением музыкальных инструментов очевидна: снизу (крестец и копчик)- система регулировки натяжения «струн», сверху (череп)- система «резонаторов», между ними «гриф» (позвоночник) с ладами. Добавим, что некоторые конструктивные элементы китайских музыкальных (антропоморфных) инструментов носят названия анатомического характера (1). Эта, простая на первый взгляд, аналогия, тем не менее, имеет и биофизическую основу, подкрепляемую биоакустическими исследованиями (13,14,15).
    Так, например, математические расчеты соразмерности длины позвоночника и размеров тел позвонков, дисков, высоты сегментов спинного мозга, длины спинномозговых корешков и т.д., показывают сродство с числовыми пропорциями ладовой структуры музыкальных инструментов (1,15). К этому следует добавить, что наличие прямого и обратного пьезоэффекта в костях, открытого в 50-е годы XX века, указывает на то, что кость ведет себя как монокристалл (. Любопытно отметить, что если приложить ладовые соответствия к структуре позвоночника, основные музыкальные интервалы пентатоники будут корреспондировать с ключевыми сегментами- с переходами между отделами позвоночника и «верхушками» кифоза и лордозов (известные в биомеханике и мануальной медицине «дуги» и «треугольники» которые являются элементами постурального баланса)..."
    http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2579
    "...До меня только что дошло понимание почему именно так буквы разделены в группы по отделам.. это элементарно - действительно по месту их образования..
    Не знаю как проверить копчиковые)), но вот то, что гласные резонируют в лёгких, а значит в отделе поясничном, это верно, на уроках по вокалу ребёнка, преподаватель заставляет "брать дыхание" носом именно вниз живота, чтобы звук шёл оттуда с силой открытый, без препятствий, иначе если вдохнуть грудью то будет звук зажат..
    Что касается шейных - то они резонируют в носу, назальные так сказать Н, М, даже Л, это тоже очевидно.
    Что касается грудных В-Ф, Д-Т, Г-К, то тоже именно грудина резонирует с их звукообразованием..."
    ?
    http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2464
    "..."Струна сама по себе издает лишь звук. Чтобы музыку играть ладно (по ладам?) струны трогать следует.
    Так и руна - лишь образ. Чтобы образ заиграл, в язык сложился, лад нужен.
    Вот загадка такая - что за лад такой?
    В музыке, когда на гитаре играю - там лады на грифе есть. Но на гуслях - каждая струна целиком звучит.
    А что за лад в рунах? ..."
    ?
    http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2067
    + http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/music/music.htm
    + http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/symbol/104.htm :
    ("...Была весна, а [он] ударил по [осенней] второй струне, вызвал полутон восьмой луны. И тут повеял прохладный ветерок, созрели злаки, плоды на деревьях. Когда наступила осень, [он] ударил по [весенней] третьей струне, вызвал полутон второй луны. И тут возвратился теплый ветер, расцвели травы и деревья. Когда наступило лето, [он] ударил по [зимней] пятой струне, вызвал полутон одиннадцатой луны. И тут стал падать снег с инеем, замерзли реки и пруды. Когда наступила зима, [он] ударил по летней [четвертой] струне, вызвал полутон пятой луны. И тут запылали лучи солнца, растаял снег. Под конец же тронул первую вместе с четырьмя остальными. И тут поднялся счастливый ветер, поплыли радостные облака, выпала сладкая роса, забили источники изобилия (Ле-цзы 1994: 68—69)...")
    + правда , наприклад, індійська музична система складається з 22 - http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/antropocosmos/05.htm
    http://ceh.org.ua/forum/viewtopic.php?f=2&t=3564
    ну і плюс - як все це пов'язано з рунами. На мою думку, цікаві роздуми..
  7. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    28)
    Цікаво прослідкувати, як з цього(3 великі перетини + 6 маленьких, а також 11+2 вузлів, всього 22 зв'язка):
    [​IMG]
    шляхом обрізання :
    [​IMG]
    й перекручення (диявола створили/народили)
    зробили "дерево сефирот"
    (символіка, імена "ангелів" жидів ідентичні з масонами).
    Чомусь на самому верху("корона") притулили Плутон(якщо це пов'язано також і з планетами, то його вже, по-моєму, виключили з переліку планет сонячної системи). Уран взагалі незрозуміло де(в "дереві"), приліпили до "Даату" ... [​IMG]
    P.S. (3 + 6 , 13 , 22) http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 8410#p8410 ??

    29)
    Це ти про СОВІСТЬ?
    Про цих великих всезнаючих равинів - хто раніше втірав(а в середні віки й ...) про пласку Землю, про створення людини(також і жінки) і т.п.(я не Твен , пишу погано) ? Чи це така "хитрість"(одна з 613) ?
    http://www.infox.ru/science/past/2009/0 … nili.phtml

    30)
    http://content.foto.mail.ru/mail/nikrn/1014/i-1048.jpg
    "Каталог коллекции древностей "Платар"" - http://forum.violity.kiev.ua/viewtopic. … 8da73f3b0f
    ( http://content.foto.mail.ru/mail/varude … i-1020.jpg )

    31)
    http://srbinda.narod.ru/Pesic_Vincansko_pismo.rar (с.55-56):
    "Tako sada nova hronologija razvoja pisma glasi:
    Protopismo Lepenskog vira 8000-6000. godine pre n.e.
    Vinčansko azbučno 5500-3200. godine pre n.e.
    Protosumersko piktografsko 3100. godine pre n.e.
    Sumersko klinopisno 3000. godine pre n.e.
    Egipatsko piktografsko 3000. godine pre n.e.
    Protoelamsko klinopisno 3000. godine pre n.e.
    Akadsko klinopisno 2500. godine pre n.e.
    Elamsko klinopisno 2500. godine pre n.e.
    Protoindijsko piktografsko 2300. godine pre n.e.
    Kritsko piktografsko 2000. godine pre n.e.
    Kritsko linearno A 1800. godine pre n.e.
    Huritsko klinopisno 1700. godine pre n.e.
    Kritsko linearno B 1700. godine pre n.e.
    Festoski disk 1700. godine pre n.e.
    Biblosko slogovno 1700. godine pre n.e.
    Protosemitsko slogovno 1700. godine pre n.e.
    Hetsko klinopisno i piktografsko 1600. godine pre n.e.
    Protosinajsko slogovno 1600. godine pre n.e.
    Protofeničansko slogovno 1600. godine pre n.e.
    Protopalestinsko slogovno 1600. godine pre n.e.
    Kiparsko-minojsko 1500. godine pre n.e.
    Jermensko piktografsko 1400. godine pre n.e.
    Kinesko piktografsko 1300. godine pre n.e.
    Feničansko slogovno 1100. godine pre n.e.
    Starojevrejsko 900. godine pre n.e.
    Aramejsko 900. godine pre n.e.
    Etrursko (rasensko) 900. godine pre n.e.
    Grčko 900. godine pre n.e.
    Kiparsko slogovno 700. godine pre n.e.
    Anatolijske azbuke 700. godine pre n.e.
    Persijsko slogovno 600. godine pre n.e.
    Latinsko 600. godine pre n.e.
    Samudsko 600. godine pre n.e.
    Lihjansko 600. godine pre n.e,
    Safaitsko 600. godine pre n.e.
    Indijsko 500. godine pre n.e.
    Jevrejsko kvadratno 500. godine pre n.e.
    Punsko 400. godine pre n.e.
    Iberijsko 300. godine pre n.e.
    Pahlavijsko 300. godine pre n.e.
    Koptsko 100. godine pre n.e.
    Palmirsko 100. godine pre n.e."
    (Лепенський Вір - це Сербія)
    + на цю ж тему робота Тараса Ткачука “БАЛКАНСЬКІ НАДПИСИ” (5 500/5 400- 4 200/4000 р. до н.е.) І ЗНАКОВІ СИСТЕМИ КУЛЬТУРИ КУКУТЕНЬ-ТРИПІЛЛЯ І КАМ’ЯНОЇ МОГИЛИ" - http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/U … kachuk.pdf :
    (с.6)"...Щодо протошумерських написів, то вони, як ми вже зазначали раніше, значно пізніші. Усе ж між знаками з Кам'яної Могили і балканськими “написами” справді є багато аналогій, що дозволяє поставити питання про можливість існування єдиного центру виникнення цього типу знакових систем."
    (с.7)"...Таким чином, на сучасному рівні знань можна сказати, що балканські нео-енеолітичні знаки виконували переважно магічну або ритуальну функції. Вони не використовувались для адміністративних чи комерційних потреб, як це було у випадках з шумерським письмом чи лінійним письмом Б (7, 350-352), хоча серед них і виділяються знаки виробників чи власників (37).
    Балканські знаки використовували не тільки в середовищі культури Вінча, але й у інших культурах Балкан та генетично пов’язаній з ними культурі Кукутень-Трипілля (на ранньому етапі розвитку). Можливо, що деякі балканські знаки увійшли до кукутенсько-трипільських знакових систем, але на пізніх етапах культури (ВИ - початку СП) вони розвивалися самостійно. А витоки формування балканських знаків, “написів” Кам’яної Могили й знаків, які передували шумерському письму, були, судячи з усього, у верхньопалеолітичних (чи епіпалеолітичних) знакових системах."

    32)
    Енциклопедію по Трипільській культурі ще можна скачати тут - http://www.trypillia.com/index.php?opti … ;Itemid=17
    Розділ 8. - "ОЗБРОЄННЯ І ВІЙСЬКОВА СПРАВА У ПЛЕМЕН ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ"
    (не знаю, чи Дідова мобіла буде читати pdf)
  8. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    33)
    Ще гарні фотки з Поліщуковського музею в Трипіллі :
    [​IMG]
    [​IMG]
    [​IMG]
    [​IMG]
    [​IMG]
    [​IMG]
    [​IMG]
    і т.д. [​IMG]

    34)
    Під час найбільшого зледеніння(Дніпровського, біля 200 тис.років тому) "язик" льодовика досяг тільки до Краматорська ( http://vytoky.nm.ru/Book/Uk/003.htm )
    [​IMG]
    (так що версія з "принесенням" .. [​IMG] )

    P.S.Виправив зледеніння(Валдайського, біля 100 тис.років тому) на (Дніпровського, біля 200 тис.років тому)


    35)
    Михайло Відейко ПРИГОДИ СВЯЩЕННОЇ АРАТТИ -
    http://www.lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua9.html
    ( http://nestor-ua.org/projects/etnogenez-ua9.html ):
    "В останнє десятиліття можна чимало прочитати про те, що трипільська археологічна культура в Україні - не що інше, як Священна Аратта легенд Стародавнього Шумеру. Що самі аратти - родом з України, вони винайшли писемність, колесо - словом, є батьками-засновниками світової цивілізації. Слово "Аратта" стало в Україні надзвичайно популярним.
    Однак фахівці, що вивчають месопотамську археологію й стародавню історію, а також археологію України, щодо цього мають свою, окрему думку. Правду кажучи, іноземці, - британці, американці, німці, італійці й французи, не говорячи про вчених з Індії або Ірану, не читали праць про українську Аратту. Втім, так само, як багато українців ніколи не читали написаних ними праць по археології Месопотамії або Індії. А для того, аби розібратися з "проблемою Аратти", варто дізнатися якомога більше про усе, що з нею пов’язане, потрібно набагато більше інформації, аніж подається популяризаторами "української Аратти".
    У цій статті зроблена спроба розповісти про те, що знають і що думають про загадкову країну Аратту вчені з різних країн, що думають і пишуть про Аратту в Україні. Пройшло десять років з тих пір, як мені вперше довелося взятися за пошук відомостей про Аратту. Інформацію вдалося знайти не тільки в бібліотеках, але й в інтернеті – властиво, там її зараз набагато більше (Деякі попередні публікації автора на цю тему: Відейко М.Ю. В пошуках держави Аратти // Археологiя, 1995, N 2. – С.104–118; Відейко М.Ю. Археологія в Інтернеті.–К.2001.– С.118–123; Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. – К.2003.– С.147–150.). Результатами цих розвідок, а також спостереженнями над побутуванням міфу про Аратту в Україні я в черговий раз хочу поділитися з тими, кого цікавлять древня історія й археологія.
    Варто сказати, що відомостей про Аратту нині опубліковано чимало. Я маю на увазі в першу чергу серйозні наукові праці, а не доробки Ю.А. Шилова та його послідовників. І якщо у тиші бібліотек добути інформацію, що нас цікавить, непросто, то інтернет відкриває для цього приголомшливі можливості, а за наявності певних пізнань в іноземних мовах і наполегливості можна зібрати чимало корисної інформації. Ця стаття - спроба представити таку інформацію читачам, а також досвід зіставлення даних з різних джерел.
    1. ПРО ЩО РОЗПОВІЛИ ШУМЕРСЬКІ ПОЕМИ
    Після прочитання клинописних табличок, знайдених серед руїн міст древньої Месопотамії, світ довідався не тільки про богів, царів і героїв, але й про чимало забутих, невідомих країн і міст (рис.1). Забутих настільки, що проблемою стало визначити їхнє місцезнаходження.
    Серед цих примар месопотамського минулого однією із найзагадковіших і відомих є місто-держава Аратта. Значення її у давній історії Месопотамії помітне навіть порівнянно з такими легендарними (і досить добре дослідженими археологами) містами Шумеру, як Урук, Ур й Ереду. Кілька генерацій правителів Великого Шумеру вели війни й торгували з Араттою. У цих війнах переміг Шумер, Аратта була забута.
    Але все могло повернутися інакше. У кровопролитних боях і дипломатичних змаганнях цілком могли перемогти правителі могутньої Аратти. І тоді на тисячоліття були б забуті й закинуті Урук, Ур й Ереду. Не були б написані поеми про створення світу й пригоди могутнього героя Гільгамеша. Але головне, не утворилися б ті країни й держави, які відіграли свою роль у наступній долі Месопотамії. І хто знає, якою була б у цьому випадку не тільки історія стародавнього світу, але й історія світу сьогоднішнього. Не дивно, що про ці події були складені легенди, епічні поеми. До наших днів дійшли й були прочитані чотири з них (Лише одна з них перекладена російською мовою і опублікована у 1964 г. у "Вестнике древней истории" (ВДИ) - Канева И.Т. Шумерский героический эпос как исторический источник // ВДИ. 1964. - № 3., а решта три - в англійському перекладі доступні в інтернеті: http://www-etcsl.orient.ox.ac.uk/ . Там само можна здобути чимало відомостей про Аратту, які взяті переважно з самих поем).
    Були перекладені через майже чотири тисячі років записи поем, складені приблизно за часів Саргона Великого, правителя Шумеру й Аккаду (XXIV ст. до н.е.). Створені ж самі епічні сказання були, на думку вчених, щонайменше років за 500-700, а то й за тисячу до того моменту, як переписувачі, що працювали при царській бібліотеці, нанесли клинописні знаки із давніми віршами на глиняні таблички.
    У першій з поем оповідається про те, як благочестивий Енмеркар, правитель Урука вирішив якось прикрасити святилище богині Інанни. Для чого відправив гінця в далеку Аратту за золотом, сріблом, лазуритом і камінням для будівлі. У поемі описаний маршрут, за яким був відправлений гонець. Йому довелося подолати сім гірських хребтів і поклонитися країнам Елам й Аншан:
    "На блискаючу гору нехай він здійметься,
    із блискаючої гори нехай він спуститься,
    Сузам і країні Аншан
    Подібно до молодого співака нехай він вклониться
    Через великі гори
    У пилу до нього нехай рушить!"
    Оскільки розташування Урука й згаданих країн стало відомо завдяки археологічним розкопкам і знайденим при цьому письмовим документам, нанести на карту першу частину маршрутуб а саме Урук-Сузи-Аншан не становить проблеми (рис.2). Є в поемі також опис вигляду міста Аратти:
    "...Білі стіни Аратти стоять серед гір"
    Дипломатична місія посланця Енмеркара вимагала не тільки багаторазової подорожі до Аратти й назад, вона призвела, якщо вірити поемі, до виникнення писемності:
    "Для посла слова стали важкими, і після того, як він не зміг їх повторити,
    Верховний жрець Кулаби до глини доторкнувся й слово у вигляді таблички встановив
    До цього дня слова, поміщеного на глину, не було..."
    Цього разу протистояння закінчилося обміном, який можна назвати взаємовигідним: із Шумеру до Аратти було відправлене зерно, а з гірської країни отримані, нарешті, золото, срібло й лазурит.
    Однак ця історія отримала продовження. Поема за назвою "Енмеркар й Енсукушсірана" оповідає про новий виток напруженості між містами-державами. Цього разу у двобій вступили наймогутніші маги обох країн. Араттський чаклун був осоромлений месопотамською відьмою, яка врятувала Енмеркара, правителя Урука а заодно й рідний край від ворожої чорної магії.
    Ще дві поеми присвячені більше пізнім подіям. Вони оповідають про те, як одного чудового дня могутній Енмеркар зібрав військо, щоб відправити її в похід проти "Аратти, гори священних божественних сил". Армія складалася з восьми загонів, на чолі яких стояли молоді військові вожді. Називається навіть чисельність окремих загонів - по 300-600 чоловік і загальне число воїнів, що перевищило декілька десятків тисяч. Навряд чи Урук у ті часи міг зібрати настільки численне військо, але якщо це так, то в поемі описана, мабуть, одна з найбільших воєнних операцій тої епохи. У поході брав участь спадкоємець Енмеркара - Лугальбанда, пригодам якого присвячена більша частина оповіді.
    Армія виступила в похід, за шість днів вона підійшла до підніжжя гір і на сьомий вступила на гірські тропи. Війська дійшли до стін Аратти й закріпилися. З неприступних червоних стін міста, "подібно зливі", падали стріли, дротики й летіли камені. Довелося посилати за підмогою, причому не тільки у далекий Урук. Пророцтва говорили, що для успіху кампанії необхідна відправа певних обрядів на честь великих богів. Оскільки обидві поеми дійшли в уривках, то простежити подальший хід подій поки-що неможливо.
    Зважаючи на все, Урук усе-таки не програв цю війну, оскільки спадкоємці Енмеркара правили вже не тільки Уруком, але й низкою сусідніх міст. А от Аратта зникає зі сторінок шумерської літератури. П'ятий цар першої династії Урука, Гільгамеш, чимало помандрував по Месопотамії та її околицях - то у пошуках деревини для будівництва храму, то у пошуках вічного життя. Він дістався до Лівану й побував навіть на Бахрейні, але, як не дивно, - Аратту він не відвідав.
    2. ВІД БРАХМАНІВ ДО ГЕРОДОТА
    Однак наш огляд згадок про Аратту був би неповний, якщо ми не скажемо, що пам'ять про цю "країну серед гір" збереглася також й у сказаннях стародавньої Індії. У сказаннях-брахманах (Дебипрасад Чаттопадхьяя. Локаята Даршана. История индийского материализма /перевод В. Липеровского. – М., 1961. - Глава 3., текст також доступний на сайті: http://www.psylib.ukrweb.net/books/chatt01/index.htm є згадки про міграції різних племен:
    "..Амаавасу [союз племен] на Заході. Приналежні до неї люди це Гандхари, Парсу й Аратта..."
    На Заході - тобто на захід від території Індії. Вчені вважають, що мова йде про прикордонні з Іраном та Афганістаном райони. Адже у цитованому вище переліку є "люди Парсу", тобто швидше за все перси. І якщо перерахування йде із Заходу на схід, то люди Аратти перебували ближче за все саме до території Індії.
    До пізніших часів відносяться сказання, що локалізують Аратту у лісистій місцевості серед рік, що протікають на півночі Індії, у підніжжя Гімалаїв:
    "Там, де простягнулися ліси дерев пилку й протікають п'ять рік - Шатадру, Віпаша, Іраваді, Чандрабхага й Вітаста, - а шоста ріка - це Інд, там, удалині від Гімалаїв, розташовані країни, відомі за назвою Аратта."
    Саме ставлення брахманів до Аратти, а, головне, до самих араттів, не можна назвати дуже шанобливим. Її мешканці сприймаються, як іновірці (вахіки), ця країна взагалі виявляється не вартою відвідування віруючими людьми:
    "Там немає чесноті й релігії. Ніхто не повинен іти туди."
    "Ці області звуться Аратта. Люди, що живуть там, називаються вахіками... Боги ніколи не приймають дарунків від них".
    І ще є цікаві подробиці з життя "вахіків", подробиці, що характеризують певні деталі їхнього побуту:
    "Вахіки, не відчуваючи ніякого почуття відрази, з великим апетитом їдять із дерев'яних посудин і глиняних тарілок і посудин, облизаних собаками й забруднених товченим ячменем й іншим зерном. Вахіки п'ють молоко овець, верблюдиць й ослиць й їдять сир й інші продукти, приготовлені з молока цих тварин. Багато хто із цих занепалих людей народилися поза шлюбом. Вони вживають у їжу будь-яку їжу й будь-який вид молока. Варто уникати вахіків Аратти, які погрязли у своєму неуцтві".
    Отже, для щирого брахмана мешканці Аратти - люди, які живуть у неуцтві та гріху, люди, від яких боги не приймають дарунків. З контексту інших висловлень можна зрозуміти також, що в араттів існував матріархат. Ми бачимо разючий контраст із ставленням шумерів до Аратти, як "країні чистих обрядів" і ставленням про неї брахманів Індії, як до країні нечестивців.
    Можливо, саме проти жителів Аратти здійснив похід у 714 р. до н.е великий завойовник Стародавнього Сходу - Саргон II, правитель непереможної Ассирії. Він відправився в похід проти Руси, царя Урарту, повість про що була записана клинописом на глиняній табличці (дякуємо Енмеркару-винахіднику писемності!):
    "Я переправився через Раппу й А-рат-та-а ріки, що витікають із водойм високо в горах,[немов це] ставки для зрошення. Я здійснив переправу навпроти Сурикаша, області маннеїв, що межують із землями Каралла й Аллабрія".
    У підніжжя гори Уаш Саргон ІІ розгромив армію країни Урарту, імовірно, спадкоємиці колись "сонцеподібної Аратти". Його війська захопили міста цієї країни, серед них Таври (сучасний Тебріз).
    Одне із найпізніших імовірних згадок про жителів країни Аратти дослідники можуть знайти в Геродота. Так "батько історії" йменував мешканців Персії – Artai. В одному грецькому периплі (навігаційному описі), складеному в епоху, що передувала походам Олександра Македонського, згадані якісь Arattii, які живуть на узбережжях Персії, - імовірно мова йде про одне й те саме населення (Derakhshani J. Aratti theory // http://en.wikipedia.org/wiki/Aratti_theory#column-one).
    3. СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ СТОРІНОК ІЗ ІСТОРІЇ АРАТТИ
    З усього вищенаведеного може бути складена наступна історична картина. Реальна Аратта знаходилася десь між Месопотамією й Індією. Її жителі (принаймні спочатку) - одновірці правителів Урука й Ереду, але аж ніяк не творців "Рігведи". Вони розводять худобу й вживають у їжу молочні продукти. Цікаво, що вчений брахман уже не згадує про наявність у цій країні вмілих ремісників, як це було за часів Енмеркара. Не згадує він і про міста. Виникає, природно, питання - чи та сама це Аратта й чи це ті самі аратти, - або ж мова йде про різні країни й народи..
    Якщо Аратта в усіх вищенаведених свідченнях малася на увазі одна, то отримуємо наступну картину. Шумерські поеми описують ситуацію кінця IV - III тис. до н.е, а мудрування брахманів - відносяться до набагато пізнішого часу, а саме до кінця III, а швидше за все й до II тис. до н.е., напис Саргона - до VIII, Геродот і перипл - V-IV століття до н.е. Отже, цілком можна припустити, що перед нами не що інше, як драматична історія древньої держави та народу, який її населяв протягом майже двох з половиною тисяч років.
    Аратта доби Шумеру (перша половина ІІІ тис. до н.е) - це місто-держава, багата країна хліборобів та вмілих майстрів-ремісників, розташована в горах. У Шумері й в Аратті однаково моляться пресвітлій Інанні. Аратта то торгує, то веде війну з Уруком. Але настає день, і численні армії Урука вдираються на землі Аратти, і розоряючи усе на своєму шляху, скоряють гірську країну. Аратта скорена, вона сплачує данину дорогоцінними металами й коштовним камінням.
    Через майже тисячоліття, наприкінці III тис. до н.е в силу обставин жителі Аратти (швидше за все якась їхня частина) перетворюються на скотарів, поступово відкочовують на Схід, спочатку в напівпустельні степи Афганістану, а потім на північ Індостану, де їхня історія завершується в лісах Шестиріччя у підніжжі Гімалаїв - саме про цей край повідали брахмани.
    Частина араттів, імовірно, залишається в горах на сході нинішнього Ірану, хтось живе на узбережжі (про них пишуть греки в периплах), інші відкочовують на захід Іранського плато (про них згадує Геродот) і навіть на заході забираються високо в гори, до озер Урмія й Севан. Отут до них дістається вже вояцтво доблесного Саргона II, яке знищує останні осколки Аратти.
    4. У ПОШУКАХ АРАТТИ
    Залишимо тепер у спокої Геродота та Саргона ІІ – на разі щодо реальності цих персонажів історики не сумніваються. Однак наскільки історичні персонажі шумерських поем і згадані в них міста й країни? Згадаємо, свого часу неймовірною здавалася сама думка про те, що Троянська війна - не лише гарний античний міф, але цілком реальна подія. Знадобилися спочатку тривалі зусилля Генріха Шлімана, а потім багатьох учених, щоб відкрити миру ту далеку епоху. Але герої Троянської війни війни взяли в облогу “міцностінне місто” якихось три тисячі років тому. Реалії, описані в шумерських поемах, старші за Трою, троянців й ахейських героїв на ще дві тисячі років Невже через п'ять тисячоліть усе ще можливо знайти хоч якісь достовірні сліди тих подій?
    Виявляється, що шляхом зіставлення древніх джерел (причому не тільки клинописних, месопотамських, але й Біблії!), результатів археологічних розкопок, можна спробувати визначити ступінь правдоподібності й “прив'язати” до певного часу й простору подвиги древніх царів і героїв.
    Хто такий, наприклад, могутній правитель Урука Енмеркар, переможець гордої Аратти? Згідно відбитих на глині древніми переписувачами царських списків, - син першого царя, котрий правив Уруком після Потопу. Енмеркар, великий маг і будівничий, безстрашний воїн, винахідник писемності, нарешті син бога Уту. Той, хто привів в Урук богиню Інанну з її гірських володінь...
    Початок його правління датують нині близько 2850-2750 р. до н.е. До речі, якщо згадати, що саме Енмеркарові поема приписує винахід клинописної форми писемності, то таке датування виглядає цілком прийнятним. Найдавніші протописьмові документи у Месопотамії датуються нині близько 3400 р .до н.е, але це ще піктографічне письмо, а не клинопис. Ще один хронологічний орієнтир - правління Енмеркара після Потопу, що його деякі дослідники нині датують близько 3200 р. до н.е.
    Висловлено цікаве припущення, що належить Д. Роллу, що легендарний Енмеркар був згаданий у Біблії, але там його ім'я звучить трохи інакше. Дійсно, саме ім'я володаря має кілька складових: Ен - Мер - Кар. Ен - титул правителя шумерської міста-держави, "кар" - "мисливець, звіролов". Отже, у перекладі все це звучить у такий спосіб: "Правитель (цар) - Мер - Звіролов" або "Енмер-мисливець", Оскільки у давнину записували лише приголосні звуки, то у древніх написах (не шумерських) залишилося б щось на кшталт "Н-м-р - мисливець". У Біблії ж якраз і згадується Німруд "сильний звіролов перед Господом, що жив після Потопу", він же, імовірно Н-м-р - звіролов. Це той самий правитель країни Шиннар (Шумер), котрий затіяв... будівництво Вавилонської вежі й спровокував тим самим описане в Біблії “вавилонське стовпотворіння”, що увійшло до прислів'я, і змішання мов!
    До речі, Енмеркар якраз і будував храми на вершинах зіккуратів в Уруці та Ереду. Саме зіккурати і були прототипами Вавилонської вежі. А щоб гідно прикрасити храми на вершинах зіккуратів, Енмеркар і затіяв конфлікт із Араттою. У такий от спосіб легендарна гірська країна, імовірно, виявилася дотичною до біблійної історії, хоча на сторінках Книги безпосередньо й не згадана. Втім, це зовсім не дивно. Ті, хто записував Біблію, не застали ані Урука, ані Ереду, ані Аратти, хоча добре знали, що є таке велике місто - Вавилон.
    Уже за часів "Великого Змія" могутнього Шумеру Гільгамеша, який правив після 2615 р. до н.е (можливо, з 2514 р., за Д.Роллом) Аратта, зважаючи на все, не становила інтересу як об'єкт для військових або торговельних (що за тих часів по суті те ж саме) експедицій. Можливо, вона упокорилася й сплачувала данину Уруку. Тоді є шанс, що колись будуть знайдені клинописні таблички зі списками присланих до храмів Урука або Ереду золота, срібла й лазуриту з Аратти. Колись багата країна була розорена доблесним воїнством Енмеркара й Лугальбанди. Адже війни на сході історії завжди велися на знищення. І не даремно, очевидно, у поемі про Гільгамеша сказано прямо, що лише зірки на небі відають шляхи в Аратту. Уже лише зірки, а не люди країни Шумер.
    Було запропоновано кілька версій щодо того, де розташовувалася Аратта (рис.3). Можна зустріти локалізацію в районі озера Урмія, що розташоване у Північно-Західному Ірані. На користь цього начебто б свідчать як географічні (сім перевалів) , так і геологічні реалії: у горах там є срібло, золото. Правда, тут не добувають лазурит, але його, на думку авторів цієї гіпотези, цілком могли отримувати караванними шляхами з Афганістану. Там неподалік від джерел цієї сировини відомі міста, що процвітали вже на початку III тис. до н.е. Однак такій локалізації суперечать згадки про те, що в Аратту можна потрапити не тільки сухопутним, але й морським шляхом. До озера ж Урмія морем аж ніяк не потрапити.
    До речі, італійські археологи вже давно запропонували ототожнювати Аратту з одним із міст на сході сучасного Ірану - величезним древнім городищем у Східному Ірані, Шахр-І-Сохте, що розташоване в низов'ях ріки Хільмунд. Більше 30 років тому з'явилося декілька серйохних наукових праць, автори яких, ґрунтуючись як на згаданих раніше шумерських текстах і деяких археологічних знахідках, Аратту помістили саме тут (Cohen S. Enmerkar and the Lord of Aratta. – Ph.D. diss. – University of Philadelfia, 1973; Majidzadeh Y. The land of Aratta// Journal of Near Eastern Studies, 1976. – Vol. 35. – P.105-113.) .
    В давнину на сході іранського плато був квітучий оазис, а в горах Афганістану, далі на північ, видобували не тільки золото, срібло й свинець, але й лазурит. Саме ці "геологічні" міркування, описані в поемах гірські шляхи, а також наявність знайдених при розкопках месопотамських речей привели дослідників цього регіону до висновку про Шахр-І-Сохте, як Аратту.
    Однак згадане городище, як виявилося, все-таки не було ні головним, ні єдиним центром регіону в давнину. Протягом останніх п’яти з'явилися найцікавіші археологічні знахідки, що підтверджують наявність у цьому районі сучасної Шумеру т.зв. "цивілізації Джірофт" (рис.1). Назву їй дало сучасне місто у іранській провінції Керман, на околицях якого знайдене городище, некрополі й сільські поселення (рис.1). Головний зіккурат Джирофта за своїми розмірами перевершував піраміду Хеопса. Усього відомо більше 700 пам'яток цієї цивілізації, розпочаті розкопки міст, похоронних пам'яток (Madjidzadeh Y. Jiroft: The Earliest Oriental Civilization. – Tehran, 2003). Уже знайдені зразки писемності, подібної еламській. Правда, прочитати ці таблички вчені поки що не можуть (Basselo G. P. The tablet from Konar Sandal //www.elamit.net/elam/jiroft.pdf. – P.1-7).
    Але, головне, були виявлені й ідентифіковані з конкретними пам'ятниками старовини твори мистецтва, вирізані з каменю культові посудини й амулети, що підтверджують найвищу репутацію араттських ремісників, засвідчену древніми поемами. Вирізані з м'якого каменю вази "типу Керман", нелегально вивезені з Ірану, активно розпродавалися на аукціонах у Європі й за океаном. Товар був настільки ходовим, що з'явилася безліч майстерно виконаних підробок, виготовлених заповзятливими спадкоємцями цивілізації араттів – сучасними іранськими ремісниками (Muscarella O.W. Jiroft and “Jiroft-Aratta”. A Review Article of Yousef Madjidzadeh, Jiroft: The Earliest Oriental Civilization // Bulletin of Asia Institute. – August, 2005.- P.173-198. , текст доступен в интернете : http://www.bulletinasiainstitute.org/Mu … AI15.pdf). Тепер у конфіскованому на кордоні Ірану "антикваріаті" підробок "під Джирофт" часом вилучають набагато більше, аніж справжніх речей, а найвідоміші музеї, не говорячи про колекціонерів, мають головний біль - як з контрабандним антикваріатом, що раптом одержав "історичну прописку", так і підробками.
    Слід зазначити також, що від Джирофта не так вже далеко до узбережжя, так що цілком реальним виглядає морський шлях уздовж узбережжя з Аратти в Шумер. Отже, аргументи іранського археолога Юсуфа Маджідзаде, який ототожнює цивілізацію Джирофт із Араттою, виглядають сьогодні доволі переконливими.
    Врешті, варто зазначити, що число сучасних країн і народів, які вважають себе спадкоємцями Аратти в Азії чимале. Серед них - Вірменія, Азербайджан, Іран, де відкрита "цивілізація Джирофт", а також курди, які проживають на території сучасних Туреччини, Ірану й Іраку. Особливо відзначимо те, що мова у згаданих випадках іде тільки про офіційні версії історії згаданих держав і народів..."
  9. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    36)
    "...ОЗБРОЄННЯ ТА УКРІПЛЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ДОБИ ЕНЕОЛІТУ (ЕТАПИ А-СІ)
    В енеоліті – мідному віці відбуло¬ся два зрушення в галузі озброєнь: поява спеціалізованої зброї та металевих предметів озброєння. Зазначені події стали визначальними у розвитку військової справи в цей період. Метал і камінь застосовували паралельно. Перші зразки спеціалізованої зброї – бойові сокири-молоти та клевці виготовляли як з твердих порід каменю, так і з металу.
    Для території України процес появи та поширення металевої, мідної зброї пов'язаний з Балкано-Карпатською металургійною провінцією (БКМП). Дослідження металевих виробів трипільської культури, які провели Є. М. Черних та Н. В. Риндіна, дозволили пов'язати трипільське вогнище металообробки (між 5400–3200 рр. до н.е.) із західним ареалом БКМП (вогнищами Караново-VI – Гумельниця). Технологія обробки металу в зазначений період була орієнтована на вико¬ристання кування та зварювання. На ранньому етапі розвитку трипільського вогнища форми великих знарядь – тесел-доліт, сокир-молотів, пробійників – типові для центральних виробничих майстерень БКМП. На пізньому етапі з'являються «хрестоподібні» сокири-тесла, пласкі тесла-долота, ножі, кинджали, виготовлені методом лиття з використанням складних роз'ємних форм1.
    У той же час досить широко використовувався набір мисливської зброї – лук із стрілами, дротики, кинджали з лезами із кременевих вкладишів. Новинкою стали трикутні наконечники стріл та дротиків з двобічною ретушшю, що прийшли на зміну мікролітичній техніці, яка була домінуючою в мезоліті та неоліті. Як свідчать археологічні дані, мисливська зброя широко застосовувалася під час військових сутичок.
    Матеріалом для виготовлення трипільської зброї, як і в кам'яному віці, були не тільки кремінь, камінь, кістка, але також і перший в історії людства метал – мідь, а на фінальних етапах – бронза. Сучасні дослідники мають у своєму розпорядженні численні предмети трипільського озброєння, які знаходять під час розкопок у руїнах трипільських будівель або поруч з кістяками у похованнях в ґрунтових могилах та під курганними насипами.
    Зрозуміло, що до наших днів зброя дійшла не зовсім у тому вигляді, який вона мала, коли її використовували трипільські воїни. Найкраще збереглися частини знарядь, виготовлені з «вічного» матеріалу, – каменю, кременю. Що стосується виробів з кістки та міді, то вони зберігаються не так добре. Оздоблення, деталі зброї, вироби з органічних матеріалів – дерева, шкіри тощо від таких давніх часів зберігаються лише у виняткових умовах, наприклад у торф'яниках. Саме такі випадки, а також аналіз етнографічних матеріалів дають змогу повніше реконструювати зброю населення мідного віку.
    Наконечники стріл – одна з найбільш розповсюджених категорій знахідок трипільської зброї. Вони виготовлялися з кременю, який видобувався на місці, в околицях поселення або потрапляв до його мешканців з крем'яних копалень на Середньому Дністрі та Волині. Від крем'яного нуклеуса відбивали невеликого розміру відщепи або пластини з прямим профілем, потім їм надавали підтрикутної форми. Поверхня вістря покрита з обох боків суцільною струменистою загострюючою ретушшю. Ребра по боках загострено. Розміри трипільських наконечників стріл: від малих – 1 см до великих – 2,5 см завдовжки. Основа трикутних наконечників може бути прямою чи ввігнутою, іноді вона скошена через рівновеликі асиметричні бокові грані. Асиметричність форми зміщувала центр тяжіння, що при влучанні в цільнадавало стрілі обертального моменту. Точність влучання та убивча сила при цьому помітно зростала.
    Досить рідкісними серед трипільських виробів є наконечники стріл з черешком, походження яких може бути пов'язане з культурами лісової зони. Для всіх етапів характерні майже однакові типи крем'яних наконечників стріл. Для раннього етапу такі знахідки відомі з поселень Олександрівка, Тирпешті, Дрегушені1. На середньому етапі найчисленніші знахідки стріл відомі в Кліщеві, Ворошилівці, Коломийщині І2.
    Наконечники дротиків – подібні до наконечників стріл, але більших розмірів, заввишки 3–7 см. Вони виготовлялися з кременю, з пластин середнього та великого розміру, іноді з великих відщепів. Поверхня наконечників дротиків, як правило, з обох боків вкрита суцільною ретушшю. Ребра по боках оброблено загострюючою ретушшю. На початкових етапах існування культури Трипілля-Кукутені трапляються крем'яні заготовки наконечників дротиків листоподібної форми, зроблені з великих відщепів в техніці двобічного оббиття (Олександрівка). Підтрикутні видовжені вістря дротиків відомі в Тирпештах3, Луці-Врублевецькій4. Особливо презентабельна колекція наконечників дротиків зібрана в поселенні Дрегушені5, де висота цих виробів сягає 7 см. Для пізніших етапів Трипілля знахідки дротиків поодинокі, оброблений в техніці струменистої ретуші наконечник висотою 4,5 см походить з Кліщева6. Невеликі за розмірами наконечники дротиків походять з поховань софіївського типу.
    Різноманітність трипільських наконечників стріл та дротиків вказує на досконалість та розвиненість цієї категорії зброї. При метанні дротиків могли застосовувати спеціальні пристрої – списометалки, які збільшували дистанцію ураження цією зброєю.
    Сокири – найпоширеніша категорія трипільської зброї ближнього бою. Трипільці використовували у господарстві багато типів сокир, вони могли застосовуватися також як бойові, але ми зупинимося тільки на тих сокирах, які напевне були на озброєнні. Робоча частина сокир виготовлялася з твердих порід каменю, кременю та міді й мала вигляд плаского клина.
    На ранньому етапі сокири-клини виготовлені переважно з каменю. Пласка мідна сокира з карбунського скарбу клиноподібна, типу Гумельниця, має довжину 14,6 см. Для етапів ВІ-ІІ до СІ включно типовими є мідні сокири типу Кукутень з прямокутним обухом та дуже розширеними донизу, увігнутими бічними гранями, мають двобічно опуклий профіль. Довжина їх 8,4–10,4 см. Вони відлиті у двосторонніх закритих формах, після відливки робоча частина леза кувалася7.
    Клиноподібні сокири типу Сакалхат з трапецієподібним обухом та дуже розширеними бічними гранями мають округлі леза, у профілі асиметричні, з одного боку опуклі, з іншого – пласкі, довжина 7,2–13,4 см. Виготовлені у відкритих односторонніх формах, остаточно лезо формувалося куванням. Сокири типу Сакалхат у середньо-трипільському вогнищі металообробки як виготовлялися місцевими майстрами, про що свідчать знахідки ливарних форм у Подніпров'ї, так і імпортувались із Тисько-Трансільванського виробничого регіону.
    У той же час поширюються виготовлені з кременю клиноподібні сокири, лезо яких відшліфоване.
    Сокири-молоти. Найбільш ранній екземпляр бойової сокири-молота знайдено на ранньотрипільському поселенні Бернашівка8. До нас дійшов фрагмент, виготовлений з рогу оленя, оздоблений різьбленою орнаментацією. Виріб насаджувався на держак, виготовлений з дерева.
    Для етапів Трипілля А та ВІ характерні свердлені сокири-молоти із сланцю або твердих порід каменю завдовжки 8–20 см. Виготовлялися вони з дністровської, південнобузької, іноді карпатської сировини. З Карбунського скарбу походить мармурова сокира, яка, імовірно, мала престижний характер і могла бути символом влади військового ватажка1. Сокири виготовлено у техніці точкового пікетування з наступним шліфуванням та поліруванням поверхні. Поодинокими фрагментарними екземплярами в поселеннях Ленківці2 та Лука-Врублевецька3 представлені шестигранні сокири-молоти.
    Вже на ранньому етапі трипільської культури з'являються сокири з міді, вони знайдені в Карбунському скарбі. Дослідженнями Н. В. Ринді-ної встановлено, що карбунські сокири виготовлені з мідної руди (а не самородної сировини) методом ковальського кування, без застосування лиття. Отвір у провушній сокирі виготовлено пробиванням суцільної кутої заготовки її корпусу4. Н. В. Риндіна ґрунтовно довела, що карбунські сокири походять з ранньотрипільського вогнища металообробки5, яке охоплює етапи Трипілля А-ВІ. До продукції цього ж вогнища належать також трипільські мідні сокири-молоти типу Відра, одна з яких походить з поселення Трипілля ВІ Березівська ГЕС. Як встановила Н. В. Риндіна, бере-зівська сокира відлита з чистої плавленої міді у складеній глиняній формі, отриманій з воскової моделі6, з наступним гарячим куванням. На середньому етапі культури Трипілля ВІ-ВІІ–СІ кам'яні бойові сокири майже не зустрічаються.
    Провушні мідні сокири також набувають поширення на середньому етапі Трипілля ВІ-ВІІ–СІ. Сокири типу Ясладань було знайдено в Городниці та Браді. Це масивні вироби довжиною 20 та 22,5 см. Складне профілювання леза сокир цього типу у поєднанні з повною його симетричністю дозволяє Н. В. Риндіній вважати, що вони відлиті у двосторонніх складних формах із вставним стрижнем. Знахідки сокир типу Ясладань концентруються у Південно-Східній Трансільванії та Молдові.
    Трипільсько-кукутенські майстерні, де виготовлено ці сокири, перебували у тісній взаємодії із металургійними виробничими центрами культури Бодрогкерестур в Угорщині7.
    Кинджали – на початковому етапі Трипілля А та ВІ презентовано єдиним виробом з кременю – лезом кинджала, який походить з поселення Дрегушені8. Лезо довжиною 15 см виготовлене з великої пластини, обидва його боки оброблено ретушшю, в перерізі виріб ромбоподібний. У працях Г. Ф. Коробкової згадуються кременеві вкладиші до мисливських кинджалів.
    Кинджали з мідними лезами з'являються тільки в Трипіллі ВІ-ВІІ. Кинджали типу Бодрогкерестур мають видовжено-листоподібний клинок, лінзоподібний у перерізі, характерний для Трипілля етапів ВІ-ВІІ, ВІІ, СІ, але зустрічаються і впізньому Трипіллі на пам'ятках софіївського типу. Дещо змінюється їх форма, лезо трохи вкорочене. Вважається, що кинджали цього типу тривалий час виготовлялися місцевими майстрами, спочатку цей процес міг бути стимульований бодрогкерестурським впливом виробів Карпатського басейну.
    Мідні кинджали типу Тиргу-Окна походять з поселень етапу Трипілля СІ. Кинджал має видовжений трикутний клинок, розширені плічка якого плавно переходять в трапецієподібну п'ятку з трьома круглими отворами для закріплення штифтів рукоятки, довжина 12 см. Пов'язаний з трипільсько-кукутенським металевим центром.
    Булави – досить рідкісна для трипільської культури знахідка. Найбільш ранні фрагменти кам'яних булав хрестоподібної та кулеподібної форми походять з поселення етапу Трипілля ВІ Березівська ГЕС. За визначенням В. Ф. Петруня, вони вироблені з місцевої сировини. Булави виготовлено в техніці пікетажу з наступним поліруванням поверхні. До середнього Трипілля належать хрестоподібна булава з подніпровського поселення Верем'я та куляста – з дністровського Ломачинці.
    Аналіз трипільської зброї свідчить про те, що традиції виготовлення предметів озброєння Трипілля етапу А-ВІ – Прекукутені-Кукутені А пов'язані переважно з балканськими культурними традиціями карановсько-гумельницького кола. На етапах Трипілля ВІ-ІІ змінюється напрям культурно-історичних контактів, відбувається вплив на трипільську зброю традицій населення Трансільванії та Карпатського басейну, особливості культури Бодрогкерегстур, звідки походять прототипи найкращих зразків металевої зброї..."

    37)
    "... Укріплення. Для трипільської культури етапів А-СІ відомо два типи укріплень – городища та поселення, укріплені «житловими стінами». Найдавнішим типом є городища, «житлові стіни» характерні для етапів ВІІ-СІІ. Відома значна кількість укріплених поселень, їх повний аналіз укріплень міг би скласти окреме дослідження. Нижче ми наведемо опис лише кількох пам'яток з різними типами фортифікацій, характерних для трипільської культури.
    Городища. Найбільш повний перелік трипільських городищ можна знайти в праці В. О. Дергачова, де автор виділяє достовірно укріплені поселення, імовірно укріплені поселення, а також топоніми, пов'язані з укріпленими місцями. Цей реєстр охоплює всю територію поширення спільності Кукутень-Трипілля. Подану нижче таблицю складено на основі даних, зібраних В. О. Дергачовим1.
    Як бачимо, загальна кількість достовірно укріплених поселень становить 90, а з урахуванням імовірно укріплених – 195, причому більшість з них прив'язана до відповідних топонімів. Поселення збудовані упродовж 2500 років існування трипільської культури, так що одночасно існувала відносно невелика кількість городищ. Одне з найвідоміших – городище Поливанів Яр, багатошарова пам'ятка трипільської культури (етапи ВІ, Grn – 5134: 5440±70 ВР; ВІ ВІІ, заліщицький варіант, 4400–4100 рр. до н.е.; СІІ, гординештського типу, 2900–2750 рр. до н.е.) біля с. Молодове Кельменецького р-ну Чернівецької обл. Городище займало мис, утворений яром Воловий Язик. Відкрите та досліджувалося експедицією під керівництвом Т. С. Пасcек (1949 51)2. Розміри пам'ятки 450X150 м. Укріплене двома ровами з напільного боку. Рови лійчастої в перерізі форми, розташовані паралельно на відстані кілька метрів один від одного.
    Житлові стіни – тип оборонних споруд трипільської культури, характерний для поселень – протоміст кінця V–IV тис. до н.е3. Термін запропонований (1987) М. М. Шмаглієм та М. Ю. Відейком4.
    Житлові стіни складалися з кількаповерхових житлово-господарських комплексів, які оточували територію поселення. На аерофотознімках поселень (Небелівка, Глибочок, Василькове, Косенівка та ін.) читаються як суцільні смуги, на планах, складених за допомогою археолого-магнітометричних досліджень (Тальянки, Ятранівка, Глибочок), видно залишки щільно прибудованих споруд. За даними розкопок, це були будівлі каркасно-стовпової конструкції з міжповерховими та горищними з дерева. Перекриття та стіни обмазували глиною з домішкою полови.
    Центральна лінія фортифікацій поселення Майданецьке (по довгій осі близько 1 км) складалася з триповерхових будівель із горищем (житлові – другий та третій поверхи), друга (діаметр – до 1,2 км) – з двоповерхових споруд, по довгій осі орієнтованих до центру поселення. Будівлі були з'єднані переходами на рівні другого поверху. Вхід до споруд знаходився там само. Житлові стіни у центральній частині поселення були обернені вхідною частиною назовні. На відстані 5–7 м від них було споруджено глинобитну стіну заввишки понад 2 м. У другому еліпсі забудови (діаметр близько 1,2 км) житла обернені вхідними частинами до центру поселення. Центральну частину поселення від наступного еліпса будівель відділяла незабудована смуга шириною 75–100 м, яка могла бути вулицею, а в разі небезпеки – еспланадою цитаделі поселення.
    Діаметр укріплень, які в плані мали вигляд еліпса (Володимирівка, Майданецьке, Глибочок), становить 900–1200 м, сягаючи навіть 3,5 км (Тальянки). Було знайдено також трикутні в плані укріплення (Ятранівка).
    Пік будівництва штучних укріпленьгородищ – 40 пунктів – припадає на етап ВІ, з урахуванням імовірно укріплених – 32 поселення – загальне число захищених селищ сягає 72, тобто більше третини від загальної кількості. Наступний сплеск фортифікаційного будівництва припадає на етап СІІ, коли їх було зведено 28, імовірно укріплено ще 31, разом маємо 59. Складається враження, що саме ці два періоди слід вважати піком фортифікаційної діяльності трипільців. Однак це враження оманливе, бо не враховує появи на етапі ВІІ традиції спорудження «житлових стін», причому не лише на поселеннях-гігантах, але також у селищах середніх розмірів. У даному випадку, що більш імовірно, ми маємо справу з наслідками зміни військової тактики і стратегії, а не військово-політичної ситуації в цілому.
    Системи озброєння культур доби енеоліту
    …Комплекс військового озброєння (КВО) виникає на території України в енеоліті з поширенням культур Трипілля та Болград-Алдень. Він включає також удосконалені зразки зброї з мисливського комплексу (кинджали, сокири), які трансформуються відповідно до військових завдань і виготовляються з нового матеріалу – міді. Енеоліт – час появи на території України металевої зброї. Це сталося в першій половині V тис. до н.е.
    Таким чином, ми бачимо, що в енеоліті на території України співіснують культури з мисливським комплексом озброєнь (ямково-гребінцевої кераміки, середньостогівська) та спеціалізованим КВО, в який інтегровано мисливський комплекс (інші культури). В межах груп учасники посідають різні позиції за ступенем комплексності та кількісної насиченості КВО. Можна виділити культури, які займають проміжний статус, долучивши до мисливської зброї окремі зразки спеціалізованої. Це дніпро-донецька спільність із знахідками булав. Що¬правда, можна вважати її проміжний статус проблематичним, оскільки булави в даному випадку мали скоріше статус знаків влади, ніж масової бойової зброї. Цікаво, що лише дві культури мають в енеоліті України булави: дніпро-донецька та трипільська. Можливо, традиція використання цього виробу в обох культурах має спільне походження.
    Ми спостерігаємо цікаве явище швидкого розповсюдження окремих, найбільш технологічних і вдалих зразків та елементів озброєння. Найпростіші вироби – невеликі трикутні вістря стріл з двобічною ретушшю – поширюються в усіх культурах цього часу. У Трипіллі та степовому енеоліті близько середини V тис. до н.е. стають популярними великі кременеві наконечники стріл та дротиків. Жодна із сусідніх культур не налагодила їх виробництва, очевидно, не володіючи відповідними технологіями та не маючи сировини. Вершиною енеолітичного зброярства можна вважати сокири-молоти з каменю та металеву зброю. Перші були виявлені і вироблялися носіями трьох культур, остання – лише однією, трипільською. Володіючи монополією на виробництво найсучасніших видів зброї, маючи чисельну перевагу над сусідами, трипільці в період енеоліту були на території України домінуючою військовою силою.
    ОЗБРОЄННЯ ПОЧАТКУ РАННЬОГО БРОНЗОВОГО ВІКУ (етап СІІ) …"
  10. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    38)
    "... РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ОЗБРОЄНЬ І ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ ТРИПІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
    Виникнення осілості на базі відтворюючого господарства стало передумовою війн та розвитку озброєнь. Якщо в палеоліті та мезоліті стосунки з'ясовували із застосуванням мисливської зброї, переважну лука і стріл, то наприкінці неоліту на Європейському континенті входять в обіг перші зразки спеціалізованої військової зброї – виготовлені з каменю сокири-молоти. Наступна епоха, мідно–кам'яний вік, енеоліт, подарувала Європі перші зразки металевої зброї, судячи з усього, розроблені та створені місцевими ремісниками. Знадобилося півтори тисячі років, щоб ці вироби поширилися не лише в Європі, але й в Азії.
    Наявні факти дають усі підстави стверджувати, що вже в неоліті війна поряд з відтворюючим господарством стає однією з галузей економіки. Ведення війн не лише для загарбання територій чи встановлення контролю над угіддями, але й з метою захоплення військової здобичі у вигляді продовольства, худоби, рабів, престижних речей стає сенсом військової активності. Війна стала засобом підвищення престижу окремих осіб, які спеціалізувалися у даній галузі економіки. Про значення війни для ведення господарства свідчить поява, так би мовити, відповідних засобів виробництва, а також їх постійне та невпинне вдосконалення впродовж енеоліту та раннього бронзового віку.
    В енеоліті, в V–IV тис. до н.е., на території України набуває поширення спеціалізоване озброєння, виникають найдавніші укріплення. Трипільська культура своїм розповсюдженням від Карпат до Дніпра значною мірою завдячує перевазі у зброї та розвитку військової справи. В енеоліті формуються перші комплекси спеціалізованого озброєння як найбільш характерні для хліборобських культур балкано-карпатського походження. Вони включали найдосконаліші на той час види спеціалізованої зброї: кинджал (металевий), сокиру, клевець, сокиру-молот. Комплекс військового озброєння трипільської культури у мідному віці на цій території практично не мав собі рівних.
    На перший план виступають конфлікти усередині трипільсько-кукутенської спільності, під час яких інтенсивно вдосконалюється зброя.
    Переймаються кращі європейські зразки озброєння, насамперед металева зброя – сокири-молоти, клевці, кинджали. Рівень розвитку місцевих технологій металообробки дозволяв створювати зразки за європейськими прототипами.
    Вдосконалюються також способи ведення бойових дій, виробляються військово-організаційні заходи, спрямовані на здобуття стратегічної переваги над супротивником. Розвивається воїнська культура, виробляються певні зовнішні відзнаки вояків, прикраси та амулети, що знаходить відображення в іконографії та знахідках відповідних артефактів.
    Менш важливими, ймовірно, могли бути конфлікти з оточенням трипільської культури. Носії неолітичних культур зосередилися в регіонах, які не цікавили трипільське населення або лишалися поза межами його досяжності. Поширені у дослідженнях минулих років уявлення про постійний тиск з боку степового населення на осілих хліборобів лісостепової смуги, очевидно, не відповідають дійсності. Упродовж мідного віку носії більшості сусідніх з трипільською культур поступово переймають технології виготовлення та застосування нових видів зброї.
    На початку раннього бронзового віку на території України вже не залишилося спільностей, які б не мали у своєму розпорядженні повного комплекту спеціалізованого озбро єння (сокира, сокира-молот, кинджал). Різниця була лише в кількості найякіснішої та найефективнішої на той час металевої зброї. Слід зауважити, є всі підстави розглядати вже енеоліт на території України як добу металевої зброї, а не середній чи пізній бронзовий вік.
    Володіння спеціалізованою зброєю та її ефективне використання вимагали формування навичок, тренувань. З часом це могло привести до появи професіоналів у галузі військової справи. На думку деяких фахівців, це могло відбутися вже наприкінці існування трипільської культури.
    Давні суспільства не лише вдосконалюють комплекси озброєння, але й військову організацію. Концентрація трипільського населення в укріплених протомістах дозволяла створити кількісну перевагу. Для цього часу можна говорити про створення значних за чисельністю збройних загонів. В енеоліті починається, а в ранньому бронзовому віці триває процес будівництва укріплень, які слугували для захисту населення та були опорними пунктами під час ведення військових дій.
    Рівень розвитку зброї та війська в енеоліті та ранньому бронзовому віці на території України стане більш зрозумілим, якщо порівняти його з рівнем озброєння та військової спра¬ви на навколишніх територіях та найближчих осередках, давня історія яких забезпечена не лише археологічними, але й письмовими джерелами.
    З довколишніх територій особливий інтерес становить Передкавказзя, де наприкінці енеоліту – на початку раннього бронзового віку розквітла відома майкопська культура, яку нині дослідники датують в межах 3600–2800 рр. до н.е.
    Комплекс озброєнь та військова справа цієї культури докладно проаналізовані С. М. Кореневським1. При описі знахідок він об'єднав військове та мисливське спорядження. Більшість предметів озброєння виготовлена із бронзи. Це кинджали, мечі, списи, сокири (втульчасті), сокири-молоти. Частина сокир із загостреним обухом. Крім того, виявлено незначну кількість сокир з кременю, виготовлені з каменю сокири-молоти (молотки з клювоподібним обухом), булави, молоти. Наконечники стріл виготовлялися з кістки та кременю. Знайдено поодинокі наконечники списів та кинджали з кременю. Із захисного озброєння – щит. На думку С. М. Кореневського, від майкопської культури отримало досконале озброєння навколишнє степове населення2.
    Дослідник вважає майкопське суспільство надзвичайно воєнізованим, у його розпорядженні були типи зброї, які не поступалися за ефективністю зброї воїнів державного періоду Єгипту та Шумеру (списи з бронзовими наконечниками, сокири, кинджали). Застосування списів було ефективним у пішому бою, при наявності військових лав, певного шикування. Кинджали та сокири ефективні у ближньому бою. Майкопська зброя вдосконалювалася у процесі міжплемінних сутичок, в яких супротивники мали таке саме озброєння3. Зауважимо, що за набором зброї (в тому числі металевої) майкопська культура перебуває у руслі розвитку систем озброєння, які виникають на території Європи ще в енеоліті. Привертає увагу відсутність металевих клевців. Цілком можливо, що їх заміняли важкі втульчасті сокири. Зауважимо, що металеві кинджали стали відомі в Європі дещо раніше, ніж на Кавказі.
    Комплекс озброєння міст – держав Шумеру в першій половині ІІІ тис. до н.е. включав лук, дротики (наконечники стріл – кременеві), списи (наконечники – бронзові), сокири різних типів, булави, кинджали (металеві). Захисне озброєння: шоломи (зокрема металеві), легкі обладунки для захисту верхньої частини тіла, великі щити. Застосовувалися бойові вози, запряжені віслюками. Виділяють ополчення (оснащення можна порівняти з КВО трипільської культури) та професійну дружину(храмову). Для другої половини ІІІ тис. зафіксовано використання найманої армії Саргоном Аркадським та іншими правителями. Під час військових дій, особливо облоги та захисту фортець, широко використовувалися лук та дротики4.
    Як бачимо, описаний КВО Шумеру за певними параметрами відрізняється від майкопського, особливо застосуванням колісного транспорту. Зазначимо, що ця різниця ґрунтується переважно на кращій забезпеченості Шумеру іконографічними матеріалами, а також більш широкими, порівняно із Закавказзям, археологічними дослідженнями. Разом з тим слід зазначити більш раннє датування порівняно з Шумером досить досконалих зразків металевого озброєння, виготовленого у Передкавказзі, – сокир, кинджалів, наконечників списів. Сама ж військова організація Шумеру виглядає подібною до майкопської.
    Ареал поширення трипільської культури навіть доби енеоліту, а також раннього бронзового віку на тлі Майкопа й Шумеру не виглядає глухою провінцією. Не зовсім зрозумілою є передусім поява досконалих та специфічних зразків металевого озброєння для ближнього бою (сокир-молотів, клевців) вже у сере¬дині V тис. до н.е. – за тисячу років, а також металевих кинджалів на межі V–IV тис. до н.е. – за 400–500 років до їх появи у Передкавказзі, не кажучи вже про Месопотамію. Складається враження, що найбільш досконалі зразки металевої зброї спершу були винайдені та розповсюдилися на території Старої Європи (Балкани, Трансільванія), а потім через Кавказ (або Анатолію) поширювалися, при певній переробці прототипів, на південь…"

    39)
    http://kharakternyk.in.ua/forum/post/15787/#p15787
    продовження цієї статті тут - http://ogin.mybb3.net/viewtopic.php?p=13154#13154

    40)
    http://bryhynets.com/index.php?nma=news … ;nums=4186
    В суботу, 21 липня 2012 року, сталося рейдерське захоплення Музею трипільської культури «Прадавня Аратта – Україна» в Трипіллі. Музейний заклад змусили припинити свою діяльність нібито через зміну власника будівель музею. На сьогодні експозиція музею не доступна для відвідувачів...
  11. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    41)
    Ну тоді до купи, можу додати ще це - http://www.youtube.com/watch?v=f34QtDrT … ure=relmfu
    ця людина "відкрила" для мене Трипільську культуру(років 15-ть тому - 1996-1998рр. )

    42)
    vytoky.nm.ru/T1k1/0008.pdf

    43)
    http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 464#p19464
    ? [​IMG]
    http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 465#p19465
    ? [​IMG]



    Мені не важко, можу поновити картинки, що зображували ареал розповсюдження трипільської культури + уточнену періодизацію(хронологію) - це наводилося для порівняння трипільсько-"шумерсько-вавілонської" (м'якокажучи)"версії"..
    з фактами:
    [​IMG]
    (Мєсопотамія далеко праворуч-внизу)


    [​IMG]
    (Трипільська цивілізація 5400-2750 рр. до н.е.
    Шумери - (паралельно з закатом трипільської цивілізації) - друга половина 4 тис.- 3 тис.річчя
    не кажучи вже про Вавілон - 23 - 6 ст. до н.е.
    Ряд учёных-библеистов прослеживает связь легенды о Вавилонской башне со строительством в Междуречье высоких башен-храмов, называвшихся зиккуратами
    + про зіккурати ще тут є - http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/560/ )

    44)
    Тут - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 179#p16179
    мною ще наводилось порівняння "пацифістів" трипільців з Кавказом і Шумером
    наприклад :
  12. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    45)
    Стосовно міфотворчості навколо Трипільської цивілізації.
    Є окрема тема на форумі - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtopic.php?id=719
    сюди ж - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 474#p16474 :
  13. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    46)
    http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 740#p22740

    Ця стаття датується - 21.12.2005.
    Тепер читаєм - Чи була Кам’яна могила пов’язана із легендарною державою Аратта? ( 30.10.2009 ):
    також читаєм (більш розгорнуто про "перекрутив") тут - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 805#p15805 :
    P.S. Колись я купував(щоб було дешевше - прямо у видавця, у Поліщука) книгу Кифішин А. Г., Древнє святилище Кам'яна Могила. Досвід дешифрування протошумерської архіву XII-III тисячоліть до н. е.., " - 1 том
    і запитав у нього коли буде 2 том. Він відповів, що скоріш за все 2-го тому не буде, що нібито росіяне викупили у Кіфішина права на його видання і не збираються його опубліковувати.
    Але я думаю, що Поліщук злукавив (рукопис завершеного 2-го тому є, його ніхто не викупав, просто його зміст "не зручний" для "політики партії укроаратти").
  14. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    цікаві аналогії ( побачені особисто ) .
    Трипільські "богиньки" :
    [​IMG]
    [​IMG]

    і.... фото з музею археології Іракліону, острів Крит :
    [​IMG]
    тільки на Криті це все було на 1.5 - 2 тис. років пізніше
  15. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    ще трішки аналогій :
    Крит :
    [​IMG]


    і трипільска "хатинка" :
    [​IMG]
    культове призначення швидше за все таке ж саме
  16. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    Антропоморфні фігурки - острів Крит :
    [​IMG]

    і зображення на музеї Поліщука :
    [​IMG]
  17. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    ці "писанки" теж з музею в Іракліоні:
    [​IMG]
  18. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    Схожість помітна, таке враження, що робив один майстер чи прийнамні одна школа чи традиція. Але.... Виникає питання - ЯК? Критські знахідки датовані як мінімум на 1.5 - 2 тис. років пізніше, ніж трипільскі чи культкра Кукутені. Крит - це острів, відстань до найближчого материка - сотня кілометрів. ЯК там зародилась та культура? і... ХТО туди переселився?
  19. Крук

    Крук Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    442
    Крит міг бути останнім осколком прадавньої мега-цивілизації (імперії) з центром в малій азії де збереглася (в силу своєї ізольованості) автентична культура. а "трипілля" було її форпостом на півночі, типу як старовинні римські міста та поселення які археологи знаходять від британії до україни.
    якщо я не помиляюсь Упертюх нещодавно десь (можливо на Характернику) давав посилання на публікацію (в Історичній Правді ???) щодо позиції наукової спільноти з даного питання.
  20. Птиця Слава

    Птиця Слава Щойно зареєстрований

    Повідомлення:
    97
    я більш не заходжу на Характерник і не думаю, що буду це робити. Гіпотеза про мега-цивілізацію досить ймовірна. Чому центр саме в Малій Азії?
    Ще одна аналогія Криту та Трипілля - те, що на Криті називалося культом бика. Зверніть увагу на "роги" на трипільській хатинці ( фото зверху).
    Внизу - реконструкція подібного символу з палацу Кносса ( який був одночасно культовим і адміністративним центром, функції влади та релігійні (жрецькі) суміщались ) :
    [​IMG]
    На мою думку, цей символ мав більше культове чи езотеричне значення, з биком як твариною він був пов"язаний пізніше. А нагадує ворота ( вихід в інший світ чи простір). Трипільська хатинка більш показова, бо це ритуальний предмет, швидше за все - поховальний

Поділитися цією сторінкою